Художньо-естетичні особливості образу провінції в сучасній українській літературі

Романенко О. Художньо-естетичні особливості образу провінції в сучасній українській літературі. Синопсис: текст, контекст, медіа. 2024. Т. 30, № 1. С. 1–8.

Це дослідження присвячене аналізу особливостей змалювання топосу Провінції в сучасній українській прозі та проблемам розвитку ідей геопоетики в українському літературознавстві. Предметом дослідження є поетикально-стильові параметри топосу Провінції в сучасній українській прозі. Інтелектуальною підтримкою цієї статі стали ідеї структуралізму та геопоетики, які належать Ельжбєті Рибіцькій. Мета — системний аналіз поетикально-стильових параметрів топосу Провінції в романах Галини Пагутяк «Слуга з Добромиля», «Зачаровані музиканти», «Магнат», Сергія Жадана «Ворошиловград», Артема Чеха «Район Д». Для цього дослідження було обрано поєднання методів структурно-типологічного аналізу та концептуального аналізу в контексті ідей геопоетики. Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому описано три моделі осмислення топосу Провінції в сучасній українській літературі, запропоновано й аргументовано естетичну парадигму моделювання світу і людини в прозових творах сучасних українських письменників у контексті ідей структуралізму та геопоетики. Результати дослідження презентують три моделі топосу Провінції. У межах першої моделі Провінція описується як географічний простір, у якому виявляються опозиції Центру / Провінції. Друга модель заснована на ідеї міфу як сакрального простору, у ній протиставляються агресивний Центр та аркадійська і гармонійна Провінція. Третя модель ґрунтується на постколоніальних ідеях суперечності між колонізованими культурами і регіонами, описі діалогу із колоніальним минулим, а також образів Своїх / Чужих. Такі теоретичні ідеї цієї статті дали можливість проаналізувати романи Галини Пагутяк «Слуга з Добромиля», «Зачаровані музиканти», «Магнат», Сергія Жадана «Ворошиловград», Артема Чеха «Район Д» та описати особливості змалювання топосу Провінції у творчості сучасних українських письменників. Так, у романах Галини Пагутяк відтворено топос Провінції як містичного простору, із символічними амбівалентними образами, місця, у якому персонаж отримує нагоду самопізнання та переосмислення етичних поглядів. Натомість роман Сергія Жадана презентує топос Провінції як деформований радянським минулим простір, своєрідну семантичну пустку, занедбану й ворожу до персонажа. У романі Артема Чеха втілено модель топосу Провінції як екзистенційної пастки, з якої персонаж прагне втекти і в якій одночасно почувається і Свої м, і Чужим. Результати дослідження засвідчують продуктивність ідей геопоетики для сучасного українського літературознавства і перспективність дослідження топосу Провінції, зокрема й поетологічних особливостей географічних образів у художніх творах загалом.