Висновок експерта в системі засобів доказування в цивільному судочинстві України

Вілінський М. С. Висновок експерта в системі засобів доказування в цивільному судочинстві України : дис. ... д-ра філософії : 081 Право / М. С. Вілінський. Київ, 2025. 331 с. + 14 дод.

Вілінський М.С. Висновок експерта в системі засобів доказування в цивільному судочинстві України. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). — Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження висновку експерта як одного із засобів доказування фактів (обставин) у цивільному судочинстві України.
У розділі 1 дисертації проведено аналіз поняття «експерт» у цивільному судочинстві України. Автором здійснено дослідження підходів українського та іноземних законодавців, а також позицій вітчизняних науковців щодо вимог, яким має відповідати експерт для участі в цивільній справі.
Визначено, що основними вимогами, які ставляться до експерта та впливають на його можливість участі в цивільній справі, є наявність спеціальних знань, проходження атестації та отримання кваліфікації експерта за певною спеціальністю, а також включення до Реєстру атестованих судових експертів.
Автор досліджує історичний аспект та іноземний досвід визначення місця екс- перта в складі учасників судового процесу в цивільних справах. Із першого з них вбачається, що його було віднесено до окремої групи учасників судового процесу лише з набуттям чинності ЦПК (цивільним процесуальним кодексом) України 2004 року. У кодексах 1924, 1929, 1963 років норми, які регулювали процесуальний статус експерта, структурно розміщувались у розділах про призначення та проведення експертизи, а також доказів і доказування. Дослідження іноземного досвіду з цього питання дозволило поділити країни на два табори: прибічників невключення експерта до будь-якої групи учасників судового процесу та віднесення експерта до категорії «Інші учасники судового процесу».
На підставі вивчення доктринальних позицій вітчизняних учених встановлено, що критерієм віднесення експерта до групи «Інші учасники судового процесу» є від- сутність матеріально-правової заінтересованості в розгляді цивільної справи. Також додатково обґрунтовано наявність в експерта процесуально-правового виду заінтересованості. Вона виражається у його бажанні належно користуватися процесуальними правами та сумлінно дотримуватися процесуальних обов’язків, закріплених нормативно-правовими актами.
Дисертантом проведено дослідження історичного розвитку закріплення прав та обовʼязків експерта в цивільному судочинстві України. На підставі норм чинного ЦПК України здійснено поділ таких на права та обов’язки, пов’язані з безпосереднім проведенням експертизи (складанням та наданням висновку експерта), а також права та обов’язки, пов’язані з належним соціальним, матеріальним, правовим та внутрішньо-організаційним забезпеченням діяльності експерта.
У межах першої групи здійснено дослідження проблематики: права на заявлення клопотань та заяв, права на уточнення поставлених питань, права експертної ініціативи, права на оскарження дій головуючого судді, права на відмову від проведення експертизи. Висловлено пропозиції, зокрема, щодо виключення, а також удосконалення механізмів реалізації окремих із них. У межах другої групи досліджено проблематику права на оплату проведеної експертизи. Встановлено недостатність рівня оплати праці експерта та причини цього. Окрім того, на підставі статистичних даних відображено проблему надмірної навантаженості експертів проведенням експертиз. Пропозиціями щодо її вирішення стали впровадження посади помічника експерта, зміни моделі української економіки, а також проведення роботи для популяризації професії експерта та залучення молодих правників до її опанування.
Розділ 2 дисертації присвячений визначенню правової природи висновку екс- перта, особливостям форми його викладення, обовʼязковим елементам змісту та структури, а також його оцінці судом у цивільних справах. Окрім цього, дисертант досліджує правову природу експертизи, механізм її призначення, проведення та по- дання до суду її результатів.
На основі аналізу законодавства України, доктринальних поглядів вітчизняних процесуалістів визначено правову природу висновку експерта як засобу доказування. Відмежовано його від понять «доказів» та «джерел доказів». До останнього в свою чергу віднесено експерта.
До основних частин висновку експерта законодавство відносить: вступ, дослідження та висновки. У роботі проаналізовано їх сутність та змістовні елементи. Зроблено висновок про те, відсутність яких елементів впливає на оцінку відомостей висновку судом. Встановлено основну форму цього засобу доказування, додаткові форми викладення експертом інформації, яка стосується порядку та суті проведення експертизи: розʼяснення та доповнення висновку експерта, висновок експертного дослідження, повідомлення про неможливість проведення експертизи, електронна форма висновку експерта. Дисертантом також висловлена пропозиція залишити розʼяснення висновку в межах процедури його дослідження, а доповнення - віднести до додаткової експертизи. Особливу увагу приділено новелі законодавства про експертизу - електронному висновку експерта, можливість подання якого існує лише з 2022 року.
На підставі досліджень українських науковців у роботі визначено основні ознаки експертизи. Автором досліджено особливості призначення експертизи судом та замовлення її учасниками справи. Запропоновано перелік виключних випадків, коли експертиза може бути призначена головуючим із власної ініціативи. Окрім цього, доцільним нововведенням мало б стати звітування експерта про хід та приблизні строки завершення експертизи перед особою, яка призначила (замовила) дослідження. Це дозволить контролювати строки дослідження та добросовісність самого екс- перта. Дисертантом також окреслено можливі стадії призначення експертизи в суді: підготовче провадження, розгляд справи по суті, після виходу до нарадчої кімнати, апеляційне провадження.
Особливу увагу дисертант приділив розробці алгоритму участі експерта в електронному судочинстві з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС (Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи). Процес призначення, проведення та оформлення результатів дослідження, на думку автора, має відбуватися протягом десяти послідовних етапів - від заповнення учасником справи форми клопотання про призначення експертизи до закриття експертові доступу до електронних матеріалів судової справи. На етапі призначення конкретного експерта також пропонується механізм його автоматизованого відбору, який, зокрема, мав би враховувати стан завантаженості дослідників.
Автором проведено дослідження законодавства України в частині подання висновку експерта до суду. Здійснено порівняння такого механізму у випадку призначення дослідження судом, а також його проведення на замовлення учасника справи.
Особливу увагу в роботі присвячено процедурам дослідження та оцінки відомостей висновку експерта. Встановлено способи такого дослідження та стадії провадження, на якому воно може здійснюватись. Визначено поняття та зміст оцінки відомостей висновку експерта. Викладено випадки надання відомостям висновку експерта переваги над іншими доказами: коли певні факти (обставини) в силу закону не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, окрім висновку експерта; коли висновок експерта є засобом доказування, за допомогою якого можливо з найвищою долею ймовірності підтвердити чи спростувати наявність певних фактів (обставин).
На думку автора, оцінку висновку експерта слід розглядати з позиції його відповідності критеріям: належності, допустимості, достовірності та достатності.
Належними слід вважати відомості висновку експерта, які містять інформацію щодо фактів (обставин), що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Використовуючи підхід учених кримінальної процесуальної науки та ККС у складі ВС (Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду), автор зазначає, що допустимість висновку експерта полягає в дотриманні наступних складових: належний суб’єкт отримання доказів (суд чи учасник справи), належне джерело доказів (експерт), належна форма закріплення доказу (висновок експерта як засіб доказування), дотримання процедури отримання доказу. У рамках останньої складової слід також виділити процедурні питання, пов’язані з призначенням експертизи; процедурні питання, пов’язані з проведенням експертизи; процедурні питання, пов’язані з оформленням результатів проведення експертизи та її завершенням. Автор також висловлюється про можливість використання рецензії на висновок експерта при вирішенні питання про призначення додаткової чи повторної експертиз.
Дисертант застосовує окремі підходи українських науковців до окреслення змісту достовірність доказів у контексті висновку експерта. Достовірним, на думку 5 автора, слід вважати висновок експерта, який з більшою долею імовірності (вірогідністю) відображає дійсні обставини (факти) справи.
Дисертант також погоджується з позиціями окремих науковців щодо змісту критерію достатності доказів, а саме виділення кількісно-якісної його характеристики. При оцінці висновку за критерієм достатності доказів суд має враховувати як які- сні (належності, допустимості та достовірності висновку), так і кількісні характери- стики («зважування» висновку експерта з іншими доказами). В окремих випадках одного висновку експерта може бути достатньо для встановлення (спростування) факту (обставини).
У розділі 3 дисертації викладено аналіз механізму отримання висновків експертів, складених у країнах Європи. Такий закріплено як на рівні вітчизняного законодавства, так і на міжнародному рівні, у багатосторонніх договорах та двосторонніх угодах між Україною та окремими країнами. Викладено етапи отримання українським судом висновку іноземного експерта. Зазначено, що для перевірки статусу іноземного експерта український суд має отримати офіційні документи, передбачені законодавством запитуваної країни, а також інформацію про норми права цієї країни, які містять вимоги до експерта, у порядку Європейської конвенції про інформацію (Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства від 07.06.1968, приєднання України 14.07.1993, згідно з постановою від 14.07.1993 № 3385-XII Верховної Ради України). До того ж, під час оцінки висновку іноземного експерта український суд має перевірити дотримання процедурних вимог іноземного законодавства щодо призначення та проведення дослідження, інформацію про яке він може також отримати у порядку згаданої конвенції.