ВИНА У СКЛАДАХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ У ЗАКОНІ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
29 грудня 2019 р.
Автор(и) :
Чорний , Р. Л.
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
3
ISSN :
2413-5372
Початкова сторінка :
136
Кінцева сторінка :
150
Цитування :
[APA 7] Чорний, Р. Л. (2019). GUILT IN COMPOSITIONS OF CRIMES AGAINST BASES OF NATIONAL SAFETY OF UKRAINE: PROBLEM QUESTIONS OF THEORY AND FIXING IN A LAW ON CRIMINAL RESPONSIBILITY. Вісник кримінального судочинства, (3), 136–150. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2019.3/136-150
[ДСТУ] Чорний Р. Л. GUILT IN COMPOSITIONS OF CRIMES AGAINST BASES OF NATIONAL SAFETY OF UKRAINE: PROBLEM QUESTIONS OF THEORY AND FIXING IN A LAW ON CRIMINAL RESPONSIBILITY. Вісник кримінального судочинства. 2019. no. 3. P. 136—150. DOI: 10.17721/2413-5372.2019.3/136-150 (date of access: 18.07.2026).
Анотація. Стаття присвячена дослідженню форм та видів вини у складах злочинів проти основ національної безпеки України. Наявність низки невирішених на теоретичному та правовому рівні питань з цієї проблеми актуалізує необхідність її наукового опрацювання й формулювання пропозицій з удосконалення положень закону про кримінальну відповідальність. Метою статті є дослідження проблемних питань форм і видів вини у злочинах проти основ національної безпеки України, способів їх закріплення у статтях розділу І Особливої частини КК України та вироблення обґрунтованих пропозицій їх вирішення на підставі положень доктрини кримінального права.
У статті наводяться наявні підходи доктринального тлумачення вченими положень щодо вини, її форм і видів, через призму яких здійснено дослідження цієї ознаки у складах злочинів, передбачених ст. ст. 109–114–1 КК України. Доводиться, що найбільш обґрунтованою є психологічна концепція вини, яка сприяє вставленню форм і виду вини у злочинах проти основ національної безпеки з формальним складом, з’ясуванню форм вини у складах злочинів, передбачених статтями розділу І Особливої частини КК України, в яких законодавець прямо її не називає, що є однією з передумов правильної кваліфікації вчиненого особою діяння. Доводиться, що в основу висновку про умисну форму вини покладено: 1) безпосередню вказівку на неї у нормі закону (ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України); 2) зазначення спеціальної мети або мотивів злочинної поведінки (ч. 1 ст. 109, примітка 1, ч. 1 і ч. 2 ст. 110–2, ст. 113, ч. 1 ст. 114 та ст. 112 КК України); 3) поєднання в одній нормі вказаних ознак (ч. 1 ст. 110 КК України); 4) тлумачення термінів, застосованих у диспозиціях деяких статей та/або через опис у законі ознак складу злочину (ч. 1 ст. 110, у ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ст. 112, ст. 113, ч. 1 ст. 114 та ч. 1 ст. 114–1 КК України); 5) тлумачення термінів, застосованих в інших статтях Особливої (шпигунство у складі державної зради) або статтях Загальної частини КК України (змова про вчинення дій, передбачених у ч. 1 ст. 109 КК України (ст. 26 КК України), замах на вбивство державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України) (ч. 1 ст. 15 КК України)); 6) спрямованість суспільно небезпечного діяння. Вказані особливості конструювання усіх зазначених норм свідчать про прямий умисел особи, яка вчинила відповідний злочин. На цій підставі обґрунтовано, що відсутність конкретизації умислу в ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 110 КК України не сприяє чіткості положень КК у вказаній частині, а про прямий умисел у складі цих злочинів свідчать: 1) спеціальна мета (ч. 1 ст. 110 КК);
2) терміни, застосовані у диспозиціях зазначених статей («порушення порядку …, встановленого Конституцією України» (ч. 1 ст. 110), «передача відомостей…, перехід на бік ворога, надання… допомоги в проведенні підривної діяльності проти України») (ч. 1 ст. 111); 3) спрямованість суспільно небезпечного діяння. З метою усунення неоднозначного тлумачення положень ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК пропонується внесення до них відповідних змін.
Форми і вид вини у складах злочинів з матеріальним складом (ч. 3 ст. 110, ч. 3 і 4 ст. 110– 2, ч. 2 ст. 114–1 КК України) не знайшли чіткого відображення у відповідних нормах закону. Обґрунтовується, що ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків (загибелі людей (ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 114–1), інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 110–2, ч. 2 ст. 114–1) заподіянні значної майнової шкоди (ч. 3 ст. 110–2) може бути як умисним, так і необережним.
У статті наводяться наявні підходи доктринального тлумачення вченими положень щодо вини, її форм і видів, через призму яких здійснено дослідження цієї ознаки у складах злочинів, передбачених ст. ст. 109–114–1 КК України. Доводиться, що найбільш обґрунтованою є психологічна концепція вини, яка сприяє вставленню форм і виду вини у злочинах проти основ національної безпеки з формальним складом, з’ясуванню форм вини у складах злочинів, передбачених статтями розділу І Особливої частини КК України, в яких законодавець прямо її не називає, що є однією з передумов правильної кваліфікації вчиненого особою діяння. Доводиться, що в основу висновку про умисну форму вини покладено: 1) безпосередню вказівку на неї у нормі закону (ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України); 2) зазначення спеціальної мети або мотивів злочинної поведінки (ч. 1 ст. 109, примітка 1, ч. 1 і ч. 2 ст. 110–2, ст. 113, ч. 1 ст. 114 та ст. 112 КК України); 3) поєднання в одній нормі вказаних ознак (ч. 1 ст. 110 КК України); 4) тлумачення термінів, застосованих у диспозиціях деяких статей та/або через опис у законі ознак складу злочину (ч. 1 ст. 110, у ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 111, ст. 112, ст. 113, ч. 1 ст. 114 та ч. 1 ст. 114–1 КК України); 5) тлумачення термінів, застосованих в інших статтях Особливої (шпигунство у складі державної зради) або статтях Загальної частини КК України (змова про вчинення дій, передбачених у ч. 1 ст. 109 КК України (ст. 26 КК України), замах на вбивство державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України) (ч. 1 ст. 15 КК України)); 6) спрямованість суспільно небезпечного діяння. Вказані особливості конструювання усіх зазначених норм свідчать про прямий умисел особи, яка вчинила відповідний злочин. На цій підставі обґрунтовано, що відсутність конкретизації умислу в ч. 1 ст. 111 та ч. 1 ст. 110 КК України не сприяє чіткості положень КК у вказаній частині, а про прямий умисел у складі цих злочинів свідчать: 1) спеціальна мета (ч. 1 ст. 110 КК);
2) терміни, застосовані у диспозиціях зазначених статей («порушення порядку …, встановленого Конституцією України» (ч. 1 ст. 110), «передача відомостей…, перехід на бік ворога, надання… допомоги в проведенні підривної діяльності проти України») (ч. 1 ст. 111); 3) спрямованість суспільно небезпечного діяння. З метою усунення неоднозначного тлумачення положень ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК пропонується внесення до них відповідних змін.
Форми і вид вини у складах злочинів з матеріальним складом (ч. 3 ст. 110, ч. 3 і 4 ст. 110– 2, ч. 2 ст. 114–1 КК України) не знайшли чіткого відображення у відповідних нормах закону. Обґрунтовується, що ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків (загибелі людей (ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 114–1), інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110, ч. 4 ст. 110–2, ч. 2 ст. 114–1) заподіянні значної майнової шкоди (ч. 3 ст. 110–2) може бути як умисним, так і необережним.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
604.54 KB
Контрольна сума :
(MD5):9876dbb5985262dc930370679be6608b
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International