Мова опору Театру корифеїв (на матеріалі афіш як різновиду рекламного тексту)

КАСЬЯНОВА, О. (2025). The language of resistance of the Theatre of the coryphaei (based on posters as a type of advertising text). Літературознавчі студії, 2(69), 88–102. https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(69).88-102

Вступ. Театр корифеїв під керівництвом Марка Кропивницького уособлює культурний опір у час царських заборон, де публічне вживання української мови ставало актом національної ідентифікації. Діяльність корифеїв заповнила репертуарний дефіцит, що забезпечило довголіття творів на професійних та аматорських сценах від 1880-х до сьогодення. Не лише наповнення постановок є свідченням націєзорієнтованості Театру корифеїв, а й тексти афіш їхніх п'єс.
Лінгвістичний аналіз афіш Театру корифеїв як різновиду рекламного тексту розкриває їхню структуру: заголовки з назвами п'єс ("Мартин Боруля", "Сто тисяч"), переліки акторів, дата та місце, доповнені імперативними закликами, що активізують прагматичний потенціал. Ці тексти поєднують номінативну функцію (інформування) з апелятивною (персуазія), використовуючи лексичні засоби впливу - епітети, гіперболи та ритмічну пунктуацію Для емоційного залучення авдиторії.
Методи. Використано лінгвістичний, лінгвопрагматичний, структурно-семантичний, лінгвостилістичний, лінгвостатистичний та корпусний методи аналізу.
Результати. У результаті здійсненого аналізу, було з'ясовано, що афіші п'єс Івана Карпенка-Карого еволюціонують від вербального опору русифікації (білінгвізм 1901 "Хазяїн") до візуально-
метафоричного націоналізму (банкнота/вишиванка 2008-2017 "Сто тисяч"), реалізуючи моделі Я. Ріффатера (Riffaterre, 1971) (атракція- конвікція) та Айзексона (AIDA) (Hogan, 2007; Maxwell, 2008) через трійну домінанту: референцію (80 %), апеляцію (імперативи ~20 %), експресію (епітети ~15 %). Діалектизми (>30 %), алюзії ("Лохотрон по-українськи") активізують фрейм деколонізації за Дж. Лакоффом (Lakoff, 1980), гібридність за О. Селівановою (Селіванова, 2008) посилює ритмічну персуазію, а за трирівневою моделлю Н. Фейрклафа (Fairclough, 1992), (цензура^супротив^-рецепція УНР), перетворюючи ефемерні оголошення на артефакти національного дискурсу.

Висновки. Аналіз афіш п'єс Івана Карпенка-Карого як різновиду рекламного тексту засвідчує їхню еволюцію від вербально- ієрархічної структури з білінгвальним топосом (1901 "Хазяїн") до візуально-метафоричної Домінанти (2008-2017 "Сто тисяч"), що відображає трансформацію національного дискурсу від опору русифікації до постколоніальної ідентичності.
Здійснений дискурс-аналіз та характеристика з погляду прагматики за Р. Ріффатером, дозволили продемонструвати афішу як мультимодальні артефакти культурного опору, що забезпечують тривалу рецепцію класики в сучасних театрах.