Сучасні погляди на концептуальні засади дослідження безпеки соціальних систем

Ситник Г. Сучасні погляди на концептуальні засади дослідження безпеки соціальних систем / Григорій Ситник // Глобалізаційні виклики: урядування майбутнього : монографія / за заг. ред. Л. Г. Комахи, І. В. Алєксєєнко ; Міністерство освіти і науки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка . – Київ: ВПЦ "Київський університет", 2022. – С. 353-400.

Неоднозначність наслідків процесів глобалізації та пов’язані з ними зміни підвищують інтенсивність їх негативного впливу на безпеку соціальних систем, що зумовило предмет дослідження – концептуальні засади безпеки цих систем та його методологічну основу: використання міждисциплінарного та системного підходів, а також бібліографічного, контентаналізу, структурно-функціонального, системного, абстрактно-логічного методів. Мета дослідження – осмислення сучасних поглядів на концептуальні засади безпеки соціальних систем. Наукова новизна отриманих результатів полягає у виконанні системного аналізу концептуальних засад безпеки соціальних систем та обґрунтуванні базових підходів до формування механізмів забезпечення їх безпеки. Доведено, що небезпекою для соціальної системи є заперечення природної визначеності її буття, що зумовлює необхідність розгляду концептів «небезпека» та «безпека» як наукових категорій, які відображають універсальні властивості та закономірності розвитку цих систем. Установлено, що з’ясування сутності природи безпеки соціальних систем та механізмів її забезпечення має здійснюватися в контексті єдності онтологічного, гносеологічного, політологічного, правового, ціннісного та етичного аспектів їх життєдіяльності, що суттєво ускладнює дослідження проблем безпеки систем та пошук рішень щодо її забезпечення. Показано, що зміст і форма явищ, які позначають концептом «безпека», акумулюють наслідки діяльності соціальних систем, а причини та динаміка цього явища можуть бути розкриті категоріями: якість, кількість та структура. Встановлено, що результати аналізу зовнішніх умов буття системи, чинників, які визначають взаємовідносини її елементів та оцінки чуттєво-емоційного сприйняття людиною небезпек є характеристиками буття системи, тому важливим є соціальний контекст виміру безпеки, як можливість реакції системи на чинники, які здатні породжувати дисбаланс у взаємодії її елементів. Показано, що бажаний рівень безпеки системи визначає мету її функціонування та розвитку, а досягнутий рівень залежить від її спроможності реагувати на небезпеки, зокрема накопиченим цінностям. Обґрунтовано базові підходи для розкриття сутності природи безпеки: концептуальний, аксіологічний і політико-управлінський та їх методологічну основу, відповідно: онтологічні та гносеологічні аспекти природи безпеки; здобутки науки про цінності; поточні уявлення про зміст та взаємозв’язок соціальних конструктів: національні інтереси, лібералізм, демократія тощо. Доведено, що формування механізму забезпечення безпеки соціальної системи зумовлює необхідність комплексного застосування цих підходів та що його метою є генерування змін і регулювання процесів у різних сферах життєдіяльності системи з урахуванням мотиваційних, нормативно-ціннісних та інших чинників, які зумовлюють взаємодію її елементів.

Розділ 3.1 колективної монографії «Глобалізаційні виклики: урядування майбутнього».