Антиколоніальні текстові стратегії поезії Тараса Шевченка: до проблеми постколоніальної рецепції творчості митця

Шаф, О. (2024). Антиколоніальні текстові стратегії поезії Тараса Шевченка: до проблеми постколоніальної рецепції творчості митця. Шевченкознавчі студії, (1(27)), 249–272. https://doi.org/10.17721/2410-4094.2024.1(27).2/249-272

Вступ. Розвиток постколоніальних студій в Україні потребує пошуків шляхів адаптації теорії до суспільно-політичної та культурної ситуації в країні, а також формату постколоніальної рецепції творчості українських митців, зокрема й Тараса Шевченка. Реалізація цих завдань ускладнена реактивацією неоколоніальної загрози, що актуалізує, зокрема, націологічний підхід до Шевченкової художньої спадщини. Метою статті є вивчення антиколоніальних текстових стратегій у творчості (передусім у доарештантській) Тараса Шевченка, осмислення характеру їхньої підривної дії, визначення інтерпретативного потенціалу текстів митця крізь призму сучасних неоколоніальних викликів.
Методи. Методологічний арсенал постколоніальних студій (ретельне читання, елементи наративного аналізу), націологічна герменевтика, елементи рецептивної естетики, а також базові літературознавчі методи. 
Результати. Визначено, що антиколоніальні текстові стратегії в поезії Т. Шевченка вперше створили помітну опозицію імперській політиці у висвітленні української («малоросійської») історії, мови, культури, відтак оприявнили антиколоніальний спротив на новому, продуктивнішому, етапі націєтворення. Магістральна текстова стратегія Шевченкової поезії (доарештантського періоду) – заперечення імперської ідеологічної парадигми, впливової у сферах мови, історії, освіти, культури (літератури), – включає в себе низку локальніших стратегій вибору національної мови й елітарного мовного коду, дискредитації «взірцевої» російської літератури, відрізнення національного від імперського, розвінчання ідеологеми про «великоросійську велич», реінтерпретації козацької історії крізь призму національної поразки та ресентименту. Антиколоніальний характер цих текстових стратегій підкреслено й наративними стратегіями прямолінійного викриття імперської денацифікаційної політики, коливання наратора між саркастичною та інвективною тональностями, принципової двомовності діалогів, що увиразнює комунікаційний, культурний розрив між зображеними представниками українського та російського народів.
Висновки. В українській літературі саме поезією Т. Шевченка було відкрито антиколоніальний фронт, текстуально оприявлено альтернативний імперській «версії реальності» дискурс національного буття, відтак активізовано процес свідомого націєтворення. Механізм демонтажу імперських ідеологем, що його демонструють текстові стратегії Шевченкової творчості, дієвий і сьогодні в ситуації інформаційної (і не лише) війни, розв’язаної проти України.