МОТИВ ДЕФОРЕСТАЦІЇ У ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Пєхота, Д. (2024). MOTIVE OF DEFORESTATION IN THE LITERATURE OF THE SECOND HALF OF THE XIX CENTURY. Polish Studies of Kyiv, 39(39), 50–67. https://doi.org/10.17721/psk.2023.39.50-67

Cтаттю присвячено мотиву дефорестації у прозі позитивістів і модерністів. Письменники записують образи деградованих екосистем, також наголошуючи на проблемі втрати біорізноманіття у світі флори. Вони часто використовують антропоморфізм, щоб показати знищення лісу, надаючи деревам голос у наративі (наприклад, Прус, Дигасинський, Грабовський, твори Реймонта). Часто в цих творах зустрічаються порівняння зрубаних дерев із людськими тілами, а домінуючий червоний колір (у Грабовського та Реймонта) викликає асоціації з кров’ю та невинними стражданнями. У багатьох обговорюваних текстах дерева ототожнюються з сакральною сферою, вони є сполучною ланкою між минулим і сьогоденням (наприклад, у працях Жеромського, Дигасинського, Дяковського). Ліси є синонімом батьківщини, а їх винищення переростає в невизначену катастрофу. Проекологічне усвідомлення, пов’язане з турботою про охорону поліського насадження, пов’язане з постаттю наратора, який є його охоронцем, і виявляється в антропоморфізації та гіперболізації. Варто також зазначити, що в працях Пруса та Грабовського проглядається сучасний погляд реляційного мислення на взаємозв’язок рослинного, тваринного та людського світів. Обидва наголошують, що з масовою вирубкою дерев багато видів тварин безповоротно втрачають місце для подальшого існування. Не випадково в багатьох творах, спрямованих на викриття трагедії зруйнованої екосистеми, підкреслюється зловісне мовчання.