Художній текст як втілення правди про минуле

Герилів, Н. (2024). Художній текст як втілення правди про минуле. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (36)), 30-35. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2024.36.05

Вступ. Присвячена вивченню проблеми посттоталітарної травми в сучасній українській літературі, зокрема в романах, які завдяки своїм жанровим особливостям спроможні зображати не лише явища, факти, але й широкі контексти. Актуальність дослідження полягає в аналізі різних поведінкових моделей людини, спричинених діяльністю тоталітарної системи, так званої великої зміни, що врешті відображаються в художніх текстах сучасних авторів як тих, хто готовий пропонувати до артикуляції замовчуване та приховуване. Мета дослідження – демонстрація спроможності "романів травми" акумулювати пам'ять про правдиве минуле, попри вплив тоталітарних практик, показ механізмів і підходів під час зіткнення із травматичним досвідом у романах "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко та "Амадока" Софії Андрухович.
Методи. Для досягнення поставленої мети в дослідженні використано історико-культурний підхід, "студії пам'яті", компаративний метод.
Результати. Романний текст, який описує травматичні події та їхні наслідки, надає можливість умовної зустрічі з минулим. Пам'ять як посередник між тим, що було, є і буде, слугує інструментом для цих зустрічей. Робота пам'яті значно ускладнюється, коли офіційна історія сфальшована. За таких умов індивідуальні оповіді становлять велику цінність. Особливо ті, у яких ідеться про досвід проживання схожих подій у схожих обставинах. Для спростування неправдивих наративів і просування правдивого минулого необхідне широке тло, велика кількість індивідуальних історій зі спільним знаменником.
Висновки. Виявлено, що художній текст (як інструмент і артефакт), де зображено травму, правду про неї, може виконувати терапевтичну роль, сприяти зміцненню чи побудові ідентичності, протистояти сфальшованим наративам. На конкретних смислових лініях аналізованих текстів продемонстровано, як різні особи в однакових обставинах поводяться по-різному, простежено спільні поведінкові риси персонажів-дієвців, які безпосередньо стикаються із травмою минулого.