"Мова – хронікер російсько-української війни" (Олександр Михед)

Гриценко, С., & Мединська, Н. (2025). "Мова – хронікер російсько-української війни" (Олександр Михед). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1 (37)), 28-36. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2025.37.05

Вступ. Стаття присвячена критичному огляду лінгвістичних досліджень українських і зарубіжних учених, які
репрезентують зміни мовного ландшафту України періоду російсько-української війни 2022–2025 рр.
Війна активізувала властиві мові внутрішні процеси саморозвитку й самоорганізації; мова стала "ключем до розуміння збройного конфлікту", вербалізуючи зміни в ідеологічних уявленнях українців, у психічному потенціалі їхнього світосприйняття, "поглинаючи" нові лексичні і стилістичні ресурси, налаштовані на вираження реалій війни, наповнюючись новими смислами й оцінюваннями дійсності.
Методи. Використані як загальнонаукові, так і лінгвістичні методи, зокрема: аналіз і синтез; контекстуа-льного аналізу; описовий, функціональний методи; а також методика безпосередніх складників.
Результати. Понятійний апарат лінгвістики війни досі не сформовано, хоча "мовотворчість" цього пе-ріоду
досліджена різноаспектно. Наголошено на недоцільності вживання терміна мова війни у вузькому значенні як мова
насильства, нетерпимості та ненависті, що фактично ототожнює її з мовою ворожнечі, а також у дуже широ-кому значенні – для позначення ряду лінгвістичних закономірностей мілітаризації мовної системи через нейт-ралізацію слів, що належать до лексико-семантичного поля "Війна". Підтримано ідею розглядати мову війни як цілісний мовний ландшафт, який сформувався під час, під впливом, чи в контексті війни і зберігається в мові, пам'ятках культури та пам'яті народу. Засвідчено багатовекторність підходів до оприявлення результатів динаміки українського лексикону під впливом російської агресії проти України. Розглянуті екстралінгвістичні причини виникнення новотворів і підкреслена негативна конотація воєнних неологізмів.
Висновки. На часі – актуалізація розширення теоретичного та методологічного інструментарію дослі-дження мови війни, подолання кризи неназивання, замовчування в мові цього періоду. У перспективі варто дос-лідити роль фігури мовчання, проаналізувати як "промовляє" замовчуване, описати роль лакун як елемента осмислення жахіття воєнного довкілля. Варто у прийдешньому також розглянути внутрішню міграцію як до-датковий каталізатор динаміки української мови.