Особливості тематичної та образної палітри китайської традиційної жіночої лірики

Кундій А. С. Особливості тематичної та образної палітри китайської традиційної жіночої лірики : дис. ... доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2025. 218 с.

Кундій Альона Сергіївна. Особливості тематичної та образної палітри китайської традиційної жіночої лірики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 – «Філологія» (галузь знань 03 – Гуманітарні науки) –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
Дисертація присвячена вивченню особливостей традиційного жіночого поетичного слова давнього Китаю, що охоплює періоди означених «Книгою пісень» (ХІІ–VI ст. до н.е.) до ХІХ ст. династії Цін (1644–1911). Уперше в українському літературознавстві був окреслений символізм поезії куртизанок, аристократок, наложниць та дружин гаремів давнього Китаю. Тематична та жанрова специфіка традиційної лірики китаянок демонструє відмінність від чоловічого канону, що знаходить відображення в практиці спротиву – самоствердження. Авторська інтерпретація мисткинями традиційних символів, що представлена в їх ліриці, доводить самобутність та феноменальність творчості китайських поетес, що йде всупереч філософсько-релігійним доктринам патріархального Китаю давніх часів.
У першому розділі окреслені фактори формування жіночого дискурсу в літературній творчості, які є подібними для Заходу і й Китаю. Це зумовлено соціально-історичними, ідейно-філософськими та ціннісно-нормативними засадами патріархального суспільства. Ґендерна ідентичність жіночого ліричного субʼєкта за конфуціанською картиною світу представлена сукупністю титульних рис фемінінності, відображена у принципі «краси слабкої доброчинності» музично-поетичного жанру ци.
Умовно наслідувальні (нормативні) ролі, представлені дружинами, наложницями, нареченими тощо ілюстрували символічну покірно-депресивну фемінінність. Субверсивні ролі, представлені в жіночій ліриці матерями, доньками, вдовами, куртизанками, черницями, які відверто, або приховано розхитували усталені норми і правила поведінки. Значна мистецька складова у світогляді поетес зумовила синтез еротичного й естетичного, продукуючи такі прояви ідентичності як «естетизована фемінінна сексуальність» наложниць або «мистецько забарвлена сексуальність» елітних куртизанок.
У другому розділі висвітлені провідні тематичні напрями лірики китаянок давніх часів, що демонструють супротив, самоствердження та критику усталеного патріархального порядку. Зокрема, лірикою самоствердження можна вважати творчість танської куртизанки Юй Сюанцзі, яка виголошує помсту чоловікові та акцентує на тому, що жінка не зобовʼязана страждати і може бути полігамною як чоловік. Такий настрій йде всупереч натурфілософським уявленням давніх китайців про іньську природу жінки, що знайшло своє відображення у патріархальній концепції жіночого поетичного слова, так званому наративі «у весняній світлиці осіння скорбота». Самоствердження та культ одноосібної жінки-правителя яскраво відображений у творчості імператриці У Цзетянь.
Відкрита критика чоловічої полігамії звучить і в творчості куртизанки Сюе Тао та наложниці Мей-фей . Зневага до чоловічої слабкості на полі бою простежується в ліриці поетеси Хуа Жуй, що корелюється з творчістю доціньської принцеси Сюй-Му, яка, хоч і не критикувала чоловіків за нерішучість, проте відстояла своє право жінки, яка буде захищати свою батьківщину не зважаючи на критику патріархального суспільства. Особливо гостро жінки сприймали спустошення країн у повоєнні роки, що виражається у протесті проти жорстокої реальності поетеси Чжень Юньдуань.
Лірика принцес, що стали заручницями дипломатичних шлюбів своїм корінням сягає ще доціньської доби. Любов та туга за рідним краєм висвітлена в творчості Чжуан-Цзян та Сюй-Му, а в подальшому – у ліриці принцес І-Фан, Да-І та Лю Сіцзюнь.
Першою поетесою, лірика якої розкриває тему жіночої солідарності та лесбійства була доціньська поетеса Чжуан-Цзян, а в подальшому – мисткині Лю Лінсянь та Ян Ґуй-фей. Інтимні почуття до іншої жінки яскраво виражаються в творчості цінської поетеси У Цзао.
Поетеса Чжень Юньдуань, через призму даоського світосприйняття, бунтує проти свого фізичного пригноблення, сприймаючи світ чоловіків з його законами як мирський пил і бруд чень від якого прагне звільнитися. Її концепція йде всупереч класичному трактуванню поняття чень. Поетеса Лю Жуши у своїй творчості прагне звільнитися від любовних страждань, навʼязаної патріархатом концепції покірної жінки, що чекає свого коханого. Незвичайний стиль її лірики вирізняється особливою авторською подачею думок та створенням відчуття сновидіння на яву.
У третьому розділі описана система художніх образів жіночої лірики, що зазвичай має символічне навантаження, яке з одного боку, відповідає традиційному використанню символів (чим наближає до чоловічої поезії), а з іншого боку, набуває нових сенсів та відтінків значень унаслідок відображення емоційного досвіду авторок. Таке розшарування значень зумовлене різними соціальним позиціями та нестабільністю соціальних ролей жінок патріархального суспільства давнього Китаю.
Своєрідними маркерами жіночого світу у поезії стали предмети інтер’єру (імператриця Сюань-І), косметика та прикраси (творчість поетес Чжао Луаньлуань, Ян Жунхуа), квіти (лірика Чжу Шучжень), а також поетичний діалог з попередницями у формі ремінісценцій. Ханьська поетеса Бань Цзє-юй та введений нею символ «круглого віяла» не лише знаходить своє відображення у якості ремінісценцій, а й набуває окремих авторських інтерпретацій, як, наприклад у творчості Сє Фанцзи. Мотив кривавої помсти чоловікові звучить в творчості поетес Шень Маньюань та Чень Баочжень, котрі оспівали історію Ван Чжаоцзюнь, яка стала жертвою інтриг придворного художника. У вірші Ґо Жуньюй мелодія піпи Ван Чжаоцзюнь символізує її пожертву й спасіння для держави, а для принцеси Да-І – це символ невідворотності фатуму, який може спіткати не лише жіночу долю (шлюб за примусом на чужині), а також є символом невідворотності загибелі держави, на що жінки-наречені з дипломатичною місією ніяк не можуть вплинути.
Проведене дослідження доводить перспективу подальших розвідок жіночого поетичного слова давнього Китаю як сукупність індивідуального та колективного досвіду китаянок різних прошарків населення. Результати роботи сприятимуть формуванню цілісного уявлення про особливості виникнення та розвитку тематичного та символічного наповнення лірики китаянок від давнини до ХІХ ст. Дослідження поетичного слова жінок, що жили за часів давнього патріархального суспільства, демонструє провідні риси поетичного слова жінок, що вирізняється з-поміж чоловічого канону, суттєво доповнюючи загальне уявлення про традиційну лірику давнього Китаю.