ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС ПРО РОЛЬ АРХЕТИПІВ У СТАБІЛІЗАЦІЇ КОНФЛІКТНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНЦІВ В ІМПЕРСЬКУ ДОБУ

Semerhei, N. (2020). HISTORIOGRAPHICAL DISCOURSE ON THE ROLE OF ARCHETYPES IN STABILIZATION OF THE CONFLICT DEVELOPMENT OF UKRAINIANS’ NATIONAL IDENTITY IN THE EMPERIAL AGE. Almanac of Ukrainian Studies(24), 17–22. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2019.24.3

Статтю присвячено аналізові досліджень новітньої українознавчої науки про місце та роль архепитів української ментальності в становленні національно-культурного відродження та розвиткові української ідентичності у другій половині ХІХ століття. Архетипи розглянуто як першопочаткові структури колективного несвідомого нації, які представлені загальними ідеями, переживаннями, почуттями, сюжетами, образами, що визначають соціокультурні та релігійні традиції етносу. З’ясовано, що в сучасному українознавстві інтеграція методу аналізу архетипів у процес дослідження соціокультурного та духовного аспектів розвитку українського суспільства є досить скромною, що значно контрастує із винятковою пізнавальною цінністю аналізу вітчизняної історії та подій під кутом зору архетипів та ментальності. Показано, що сучасні історики та суспільствознавці розглядають структурні компоненти архетипів української ментальності як чинники й основу національного руху та українського відродження, каскад подій якого сучасний історик Г. Касьянов хронологічно визначає від кінця XVIII до 90-х років ХХ століття. Водночас, вчені звертають увагу й на те, що державно-політичні та ідеологічні умови доби перебування українських земель у складі Російської та Габсбурзької імперій також чинили вплив на структуру українських архетипів, що спричинило деякі зміни української ідентичності, появу т. зв. малоросійської ідентичності та синдрому подвійної лояльності (Я. Калакура та ін.). Учені стверджують, що риси українського національного характеру (агрокультурність, індивідуалізм, толерантність, демократизм, волелюбність, миролюбність, нестабільність і суперечливість вдачі, брак колективної волі та національної солідарності та ін.) по-різному впливали на динаміку та характер націєтворчих процесів, відігравали роль як драйверів змін, так й чинили деструктивний вплив на націєтворчі процеси в імперську добу. Досліджено, що історики вважають, що саме в ХІХ столітті остаточно формуються такі першооснови української ідентичності як архетип рідного краю (аграрно-виробничий, соціально-історичний, духовно-культурний), тріада української ментальності Дім-Поле-Храм, архетип соборності етносу тощо. Зроблено висновок, що дослідження архетипів української ментальності дає змогу виявити ідейне джерело тих духовних, національних та соціокультурних цінностей та смислів, що були поставлені в основі національно-культурного відродження в імперську добу. Більше того, архетипна верифікація сучасної державної політики на предмет її кореляції національній ідентичності українців є необхідною умовою успішності та ефективності новітнього державотворчого процесу.