Державне регулювання підготовки керівних кадрів для сфери військової медицини в умовах євроатлантичної інтеграції України

Фурдик В. Д. Державне регулювання підготовки керівних кадрів для сфери військової медицини в умовах євроатлантичної інтеграції України : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 260 с.

Фурдик В.Д. Державне регулювання підготовки керівних кадрів для сфери військової медицини в умовах євроатлантичної інтеграції України. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 28 Публічне управління та адміністрування за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.

У дисертації здійснено обґрунтування теоретичних засад державного регулювання підготовки керівних кадрів для сфери військової медицини та визначення напрямів його удосконалення в умовах євроатлантичної інтеграції України.
Обґрунтовано, що підготовка керівних кадрів військової медицини має розглядатися як інструмент державного регулювання у сфері національної безпеки, а не як автономний освітній процес. Встановлено, що чинна система характеризується фрагментарністю, інституційною розрізненістю та розмитістю відповідальності, що знижує її адаптивність і стійкість в умовах високої інтенсивності бойових дій.
Уперше розроблено Інтегровану модель підготовки керівних кадрів, яка базується на парадигмі гібридної адаптивної спроможності та синтезує стандарти НАТО: ETEE (система безперервного циклу «освіта-підготовка-навчання-оцінювання»); Medical C2 (вертикаль медичного командування та управління) із національним бойовим досвідом («Lessons Learned»). Центральним регулятивним механізмом моделі виступає динамічний цикл формування управлінської ефективності на основі алгоритму PDCA (Plan-Do-Check-Act), що дозволяє системі підготовки кадрів гнучко адаптуватися до змін у безпековому середовищі. Важливим елементом новизни є впровадження правового імперативу сертифікації: отримання відповідного рівня професійної військової освіти (L1-L5) стає обов’язковою умовою для кар’єрного призначення, що мінімізує суб’єктивізм та забезпечує професіоналізацію лідерського корпусу.
Уперше концептуалізовано феномен «подвійного регулятивного поля підготовки керівних кадрів військової медицини», який відображає інституційний дуалізм цивільного і військового державного впливу та пояснює виникнення регуляторних прогалин. Для їх подолання обґрунтовано підхід інституційної конвергенції, що базується на функціональному дуалізмі, за якого на процес підготовки одночасно впливають цивільні (МОЗ, МОН) та військові (МОУ) суб’єкти державного регулятивного впливу; що передбачає розроблення уніфікованого професійного стандарту офіцера-управлінця медичної служби.
Розроблено типологію основних категорій дослідження, які згруповано у три взаємопов’язані блоки. Регулятивні категорії, що визначають зовнішню нормативну рамку та легітимізують державний вплив. До цієї групи віднесено: «нормативно-правове забезпечення», «державні стандарти підготовки», «кваліфікаційні вимоги» та «стандарти НАТО (STANAG)». Ці категорії дозволяють ідентифікувати межі державного регулювання та встановити правову відповідальність суб’єктів управління за якість кадрового потенціалу.
Організаційно-структурні категорії, які відображають внутрішню логіку побудови системи управління та взаємодію її елементів. До цієї групи віднесено: «механізм державного регулювання», «інституційне середовище», «система Professional Military Education (PME)» та «вертикаль управління медичними силами».
Компетентнісно-функціональні категорії, які фіксують безпосередній результат регулятивної діяльності та критерії її ефективності. Ключовими тут визначено: «управлінська спроможність», «лідерський потенціал», «оперативна сумісність» та «рівні підготовки L1-L5». Ці категорії зміщують акцент з процесу навчання на результат як здатність керівника виконувати специфічні управлінські функції в військово-медичній сфері.
Удосконалено теоретичні підходи до принципів підготовки лідерів, де ключове місце посідає філософія Mission Command (управління за наміром). Визначено інструменти військово-цивільної координації у форматі Total Defence («Загальна оборона») як основи національної медичної стійкості (resilience). Це передбачає створення єдиного медичного простору та впровадження міжвідомчих протоколів перерозподілу поранених і ресурсів між військовими шпиталями та цивільною спроможною мережею.
Підсумовано, що інституціоналізація управлінської спроможності є процесом переходу від фрагментарних практик до стабільної, нормативно закріпленої моделі, де Національний університет оборони України виступає стратегічним «науково-методичним хабом», а Українська військово-медична академія - центром спеціалізованих спроможностей.
Зроблено висновок, що інституціоналізація управлінської спроможності військової медицини означає перехід від ситуативних і відомчих практик до стабільної, нормативно закріпленої моделі державного регулювання, здатної забезпечити операційну сумісність з країнами НАТО, адаптивність до змін безпекового середовища та збереження життєздатності системи медичного забезпечення в умовах сучасних воєнних конфліктів високої інтенсивності.

Ключові слова: державне регулювання, сфера військової медицини, підготовка керівних кадрів для сфери військової медицини, управлінський потенціал у сфері військової медицини, єдиний медичний простір, сфера охорони здоров’я, реформування сфери охорони здоров’я, медичне забезпечення, персонал, Медичні Сили ЗСУ, стандарти НАТО, євроатлантична інтеграція.