Параметри
Паранояльна риторика в американському політичному дискурсі
Дата випуску :
2016
Автор(и) :
Куліш Тетяна Вікторівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Фоменко Олена Степанівна
Анотація :
Паранояльність як прояв психологічної акцентуації особистості, що характеризується надмірною підозрілістю, ворожістю та конспіративістськими переконаннями, є чинником, що великою мірою обумовлює ідіосинкратичні риси вербальної поведінки політиків високого рангу. Комунікативно-когнітивний ракурс даного дослідження дозволив комплексно охарактеризувати дискурс паранояльних мовних особистостей політиків, а також простежити кореляції між їхньою типовою вербальною поведінкою та концептуальною сферою їхньої мовної особистості. Розуміння феномену мовної особистості як творця дискурсу, носія індивідуальних мовної та концептуальної картин світу та індивідуального стилю вербальної поведінки потребує застосування міждисциплінарного підходу, зокрема, врахування психологічних, соціальних, культурних чинників, без яких адекватна оцінка дискурсивної реалізації особистості неможлива.
На дискурсивному рівні ідіосинкратичні риси паранояльних мовних особистостей політиків відображаються в індивідуальних стратегіях та тактиках. До стратегічних домінант паранояльної риторики політиків належать конфліктність, маніпулятивність та агональність, які формують відповідні стратегії в їхньому індивідуальному дискурсі. Домінування дискурсивної інтенції самоствердження в мовленні паранояльних мовних особистостей обумовлює вибір досліджуваними політиками переважно жорстких авторитарних комунікативних стратегій та конфронтаційної стратегії у вербальних конфліктах, а також пояснює властиве їм нехтування комунікативними принципами ввічливості в діалогічній інтеракції. Крім того, внутрішня конфліктність та ворожість паранояльних мовних особистостей, прагнення будь-що досягти своєї комунікативної мети обумовлюють виражену схильність до маніпуляції, а також провокування вербальних конфліктів. Прототиповою паранояльною мовною особистістю в американському політичному дискурсі слід вважати сенатора Джозефа МакКарті, в дискурсі якого експліцитно виражені всі стратегічні домінанти паранояльної особистості, а саме: підвищена конфліктність дискурсу, агресивна маніпуляція та демонізація опонентів за допомогою емоційної неправди (створення образу ворога в дискурсі).
До ключових когнітивних особливостей дискурсу паранояльних мовних особистостей політика належать такі : гіпертрофовано-позитивна Я-концепція з елементами ідеальної самопрезентації, які спрямовані на меліорізацію власного політичного іміджу; негативні емотивні домінанти; концептуалізація життя як «боротьби», а навколишнього світу як «змови»; переважання негативної оцінності в дискурсі та негативних концептуальних домінант; використання ірраціональних елементів у дискурсі, зокрема, апокаліптичної та релігійної риторики. Характерними рисами гіпертрофовано-позитивної Я-концепції паранояльних мовних особистостей політиків є підкреслення особистісних досягнень, переоцінка власної значущості та некритичне ставлення до себе, що, в свою чергу, обумовлює агресивність їхнього дискурсу та переважання жорстких авторитарних комунікативних стратегій. Позитивна Я-концепція реалізується в дискурсі передусім через позитивну автохарактеризацію. Проведений аналіз текстів політиків дозволив, зокрема, виявити таку характерну особливість дискурсу Дж. МакКарті, як схильність говорити про себе в третій особі, підкреслюючи свою винятковість до рівня культу. У мовленнєвій саморепрезентації Р. Ніксона переважає акцентування на образі переможця, загартованого в тяжкій життєвій боротьбі. Крім того, для дискурсу Р. Ніксона властива афористичність, яка тісно асоціюється із позитивною Я-концепцією акцентуйованої особистості політика. Для дискурсу Дж. Буша характерне позиціонування себе як милосердного і справедливого «богообраного» президента. Риторика Д. Трампа вирізняється підкресленою егоцентричністю.
Ключові слова: політичний дискурс, акцентуйована мовна особистість, паранояльна мовна особистість, конспіративістський дискурс, маніпуляція, конфліктний дискурс, агональність, політична риторика.
На дискурсивному рівні ідіосинкратичні риси паранояльних мовних особистостей політиків відображаються в індивідуальних стратегіях та тактиках. До стратегічних домінант паранояльної риторики політиків належать конфліктність, маніпулятивність та агональність, які формують відповідні стратегії в їхньому індивідуальному дискурсі. Домінування дискурсивної інтенції самоствердження в мовленні паранояльних мовних особистостей обумовлює вибір досліджуваними політиками переважно жорстких авторитарних комунікативних стратегій та конфронтаційної стратегії у вербальних конфліктах, а також пояснює властиве їм нехтування комунікативними принципами ввічливості в діалогічній інтеракції. Крім того, внутрішня конфліктність та ворожість паранояльних мовних особистостей, прагнення будь-що досягти своєї комунікативної мети обумовлюють виражену схильність до маніпуляції, а також провокування вербальних конфліктів. Прототиповою паранояльною мовною особистістю в американському політичному дискурсі слід вважати сенатора Джозефа МакКарті, в дискурсі якого експліцитно виражені всі стратегічні домінанти паранояльної особистості, а саме: підвищена конфліктність дискурсу, агресивна маніпуляція та демонізація опонентів за допомогою емоційної неправди (створення образу ворога в дискурсі).
До ключових когнітивних особливостей дискурсу паранояльних мовних особистостей політика належать такі : гіпертрофовано-позитивна Я-концепція з елементами ідеальної самопрезентації, які спрямовані на меліорізацію власного політичного іміджу; негативні емотивні домінанти; концептуалізація життя як «боротьби», а навколишнього світу як «змови»; переважання негативної оцінності в дискурсі та негативних концептуальних домінант; використання ірраціональних елементів у дискурсі, зокрема, апокаліптичної та релігійної риторики. Характерними рисами гіпертрофовано-позитивної Я-концепції паранояльних мовних особистостей політиків є підкреслення особистісних досягнень, переоцінка власної значущості та некритичне ставлення до себе, що, в свою чергу, обумовлює агресивність їхнього дискурсу та переважання жорстких авторитарних комунікативних стратегій. Позитивна Я-концепція реалізується в дискурсі передусім через позитивну автохарактеризацію. Проведений аналіз текстів політиків дозволив, зокрема, виявити таку характерну особливість дискурсу Дж. МакКарті, як схильність говорити про себе в третій особі, підкреслюючи свою винятковість до рівня культу. У мовленнєвій саморепрезентації Р. Ніксона переважає акцентування на образі переможця, загартованого в тяжкій життєвій боротьбі. Крім того, для дискурсу Р. Ніксона властива афористичність, яка тісно асоціюється із позитивною Я-концепцією акцентуйованої особистості політика. Для дискурсу Дж. Буша характерне позиціонування себе як милосердного і справедливого «богообраного» президента. Риторика Д. Трампа вирізняється підкресленою егоцентричністю.
Ключові слова: політичний дискурс, акцентуйована мовна особистість, паранояльна мовна особистість, конспіративістський дискурс, маніпуляція, конфліктний дискурс, агональність, політична риторика.
Бібліографічний опис :
Куліш Т. В. Паранояльна риторика в американському політичному дискурсі : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 германські мови / Куліш Тетяна Вікторівна. - Київ, 2016. - 254 с.
Файл(и) :
Вантажиться...
Формат
Adobe PDF
Розмір :
1.82 MB
Контрольна сума:
(MD5):36c410372d64524976270270723b3a4c
Ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons CC BY-NC-ND