Вербалізація концепту VATAN/БАТЬКІВЩИНА в турецькій мові

У дослідженні проведено номінативну структуризацію концепту БАТЬКІВЩИНА із опрацюванням лексикографічних особливостей базових репрезентантів концепту, аналізом лексичної сполучуваності, словотвірного потенціалу, функціонування у складі ізафетних конструкцій, дієслівних словосполучень та пареміологічних одиниць. Виявлено, що сучасними вербалізаторами концепту тюркського походження є лексеми: yurt, il, el, арабського походження: vatan, memleket, sıla. Низка лексем та сполучень, які вживалися для реалізації концепту в османські часи (dâr (“край”), diyâr (множ. від dâr, “краї”), dar-ı islam (“ісламські території”), dar-ı harb (“немусульманські території”), evtan (множ. від vatan, “рідні землі”), memalik (множ. від memleket, “країни”), hıtta (“країна”), hıtat (множ. від hıtta, “території, землі”), mevtın, mevâtın (“місце оселення”), є історичними концептуальними об’єктиваторами. Проаналізований мовний матеріал дав змогу виділити базовий образ, спільний для всіх вербалізаторів концепту БАТЬКІВЩИНА – територія, місце. Властиві найбільш уживаним на сучасному етапі лексемам vatan, yurt та memleket концептуальні ознаки складають ближню периферію: переважним семантичним складником для vatan є країна/держава, для memleket – рідний край, yurt однаковою мірою поєднує обидва компоненти. На дальній периферії концептосфери є лексичний матеріал, виокремлений із протиставлення чужини/gurbet і батьківщини/sıla. Крайню периферію склали історичні ознаки: 1) землі, яких набувають, оселившись у контексті vatan/yurt; 2) територія як майно (mülk) держави у контексті memleket. У дослідженні розроблено структуру концептосфери БАТЬКІВЩИНИ/VATAN із виокремленням ядерної зони (базовий образ – територія/місце; основні вербалізатори: vatan, yurt, memleket, sıla), ближньої (концептуальні ознаки країни/держави та рідного краю), дальньої (концептуальні ознаки чужини) та крайньої периферії (історичні ознаки, присутні в мові, проте їхню етимологію наразі не усвідомлюють, як-от: батьківщина = землі, які освоюють, землі = власність держави; присутні в лінгвоментальності культурні ознаки, пов’язані із релігійним складником (Hübbü’l vatan mine’l iman) та суфійським розподілом на цей світ-чужину та справжню батьківщину-світ духів). Доведено, що концепт БАТЬКІВЩИНА/VATAN має риси як когнітивної, так і лінгвокультурологічної одиниці: репрезентується в сучасній турецькій мові низкою лексем-об’єктиваторів як власно тюркського (yurt, il, el), так і арабського походження (vatan, memleket, sıla), містить елементи культурного та історичного досвіду різних епох, викликає емоції незалежно від найчастотнішого концептуального компонента. Так, БАТЬКІВЩИНА/VATAN має аксіологічну значущість як на рівні країни/держави, так і на рівні рідного краю, проте любов до БАТЬКІВЩИНИ в цих двох контекстах відрізняється певним забарвленням: за рідним краєм сумують, а рідну країну як найвищу цінність готові захищати, жертвуючи власним життям.

Тищенко К. О. Вербалізація концепту VATAN/БАТЬКІВЩИНА в турецькій мові : дис. ...канд. філол. наук : 10.02.13 мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії / Тищенко Катерина Олександрівна. - Київ, 2018. – 205 с.