ВПЛИВ ОСОБИСТІСНОГО ЧИННИКА НА УХВАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА США В. КЛІНТОНА

Пик, C. (2021). "PERSONAL FACTOR" INFLUENCE ON THE FOREIGN POLICY DECISION-MAKING IN THE PRESIDENT W. CLINTON ADMINISTRATIONS. Вісник: Міжнародні відносини, 54(2), 9–14. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2021/2-54/9-14

Присвячено дослідженню впливу особистісного чинника у процесі ухвалення зовнішньополітичних рішень в адміністрації президента В. Клінтона. Характеристика особистісного чинника стала можливою завдяки застосуванню п'ятифакторної моделі особистості, запровадженої в науковий обіг американськими психологами Р. МакКреєм та П. Костою-мол., а також залученню результатів досліджень психобіографічного портрету президента, його лідерських та особистісних якостей, управлінського стилю, виконаних американськими політичними психологами та психо- аналітиками Дж. Гартнером, Дж. Постом, С. Реншоном, М. Херманн, У. Вайнтраубом, Д. Вінтером та ін. З'ясовано, що переважаючий вимір особистості В. Клінтона – відкритість новому досвіду (openness to experience) у поєднанні з високим рівнем екстраверсії (extraversion) безпосередньо відображався на характері зовнішньополітичних рішень його адміністрації. Яскраві приклади – урегулювання "північно-ірландського" питання, дипломатія з позиції сили щодо конфліктів на Балканах, спроби налагодження ізраїльсько-палестинського діалогу. Ці складні проблеми міжнародних відносин вимагали виваженого специфічного підходу і президент У. Клінтон, залучаючи до процесу ухвалення рішень якомога більше інформації, вивчаючи ідеї та пропозиції свого оточення, уникаючи в деталі, аналізуючи перспективи й можливі наслідки своїх зовнішньополітичних кроків, намагався відшукати оптимальний варіант поведінки для США. Він міг швидко змінити думку з огляду на поточний розвиток ситуації або під впливом оточення, а також був схильний ризикувати задля досягнення бажаного результату. У відносинах на найвищому рівні покладався на свій дипломатичний хист, усебічну обізнаність, здатність переконувати, впевненість у собі і прагнення отримати максимум від докладених зусиль.
Сукупно такі особистісні риси дали змогу президенту В. Клінтону стати першим іноземним лідером, якому вдалося досягти компромісу між британською, ірландською сторонами та представниками Північної Ірландії (Угода Cтрастної п'ятниці 1998 р.). Він утвердив США в ролі арбітра в міжнародних конфліктах (домігшись припинення кровопролиття на Балканах) і здійснив вагомий крок на шляху до порозуміння між Ізраїлем і Палестиною (меморандум Вай Рівер 1998 р.).