АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ ПРО ВИЗНАННЯ ТА НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ

Корнієнко, М. (2022). ACTUAL PROBLEMS OF APPLYING OF SOME INNOVATIVE TECHNOLOGIES IN THE PROCESS OF CONSIDERATION OF THE APPLICATIONS FOR RECOGNITION AND GRANTING OF PERMISSION FOR COMPULSORY ENFORCEMENT OF FOREIGN JUDGMENTS. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 122(3), 25–30. https://doi.org/10.17721/1728-2195/2022/3.122-5

Окреслено основні проблеми, які виникають у процесі застосування окремих інноваційних технологій у разі подання до суду та розгляду клопотань про визнання та надання дозволу на примусове виконання іноземних судових рішень, а також висунення пропозицій для подолання наявних проблем. Використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи, зокрема діалектичний метод, метод системного аналізу, дедукції, індукції, синтезу, формально-логічний та догматичний метод тощо. Проаналізовано положення Цивільного процесуального кодексу України, які закріплюють право учасників справ на подання до суду документів в електронній формі. Виокремлено три основні проблеми, які стосуються права заявників на подання клопотань про визнання та надання дозволу на виконання іноземних судових рішень в електронній формі. Перша проблема стосується неузгодженості положень глав 1 та 2 Розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України, а саме – відсутності у главі 2 будь-якого посилання на наявність у заявника права на подання клопотання та додатків до нього в електронній формі. Друга проблема випливає зі змісту актуальної редакції ч. 5 ст. 466 Цивільного процесуального кодексу України, яка передбачає право на подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в електронні формі, але водночас встановлює суттєві обмеження для реалізації цього права. Зазначена норма не дає заявникам можливості реалізувати свої процесуальні права повною мірою та не зменшує формалізованість цивільного процесу. Третя проблема пов'язана з неоднаковим тлумаченням судами України норм цивільного процесуального законодавства та відсутністю єдиного підходу до визнання права заявників на подання документів до суду з використанням офіційної електронної адреси суду. Для розкриття окресленої проблематики наведено підходи місцевих судів та Верховного Суду, які демонструють відсутність сталого підходу та підтверджують висновки автора. Підкреслено важливість застосування широкого підходу до тлумачення законодавства, що регламентує порядок подання документів в електронній формі в умовах воєнного стану, що триває в Україні. Наведено пропозиції щодо розв'язання цих проблем.