Методичні аспекти та результати визначення технічно можливого гідроенергетичного потенціалу річок України (на прикладі району басейну річки Дніпро)

Вступ. Диверсифікація джерел виробництва електроенергії набуває значної уваги в період сьогодення в Україні. Особливо це актуалізується виведенням з ладу російськими агресорами електрогенеруючих потужностей ТЕС та великих ГЕС. У цьому контексті стає важливим задіяння альтернативних (відновлювальних) енергетичних джерел, зокрема малої гідроенергетики. Саме тому актуальним є дослідження технічно можливого гідроенергетичного потенціалу річок.

Методи. Обґрунтування та величину технічно можливого гідроенергетичного потенціалу річок можна визначити із запропонованої нами загальної схеми встановлення потенціалу для річок України. Для цього проведено експертну оцінку основних ризиків, які можуть спричинити зниження загального виробництва гідроелектроенергії.

Результати. Встановлено, що найбільший відсоток втрат технічно можливого потенціалу, відносно загального гідроенергетичного потенціалу, притаманний басейнам річок Прип'яті, Стоходу та Самари і коливається в межах 48–58,5 %. Тут провідну роль відіграють похили русел річок та заболоченість їх водозборів. Найменші показники цих втрат характерні для таких річок, як Супій, Ірклій, Ствига та Уж, і змінюються від 23 до 25 %. Пріоритетними тут є втрати, зумовлені заболоченістю та меліорацією території заплав.

Висновки. Придатними до використання, з урахуванням всіх потенційних втрат і ризиків, можна вважати 226087 кВт (39 %) від загального гідроенергетичного потенціалу досліджуваних річок.

Ободовський, О., Данько, К., Почаєвець, О., Корогода, Н., Гребінь, В. (2025). Методичні аспекти та результати визначення технічно можливого гідроенергетичного потенціалу річок України (на прикладі району басейну річки Дніпро). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Геологія, 4(107), 95-103.