Політика провідних міжнародних акторів в умовах глобальних змін клімату

Шевченко О. В. Політика провідних міжнародних акторів в умовах глобальних змін клімату : дис. ... доктора політичних наук : 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Київ, 2025. 494 с.

Шевченко О.В. Політика провідних міжнародних акторів в умовах глобальних змін клімату. – Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню політики провідних міжнародних акторів в умовах глобальних змін клімату, оскільки кліматичні трансформації вплинули на модернізацію міжнародної політики, конструктивну взаємодію провідних акторів міжнародних відносин щодо глобального кліматичного порядку денного та реалізацію національних інтересів у впровадженні міжнародних кліматичних ініціатив. Політика глобальних змін клімату відіграє вагому роль у сучасних міжнародних відносинах, оскільки суттєво впливає на формування нових підходів до взаємодії глобальних акторів, зокрема на тлі посилення політичної, економічної та екологічної нестабільності світу загалом.
У роботі проаналізовано наукові підходи до політики глобальних змін клімату, зокрема концепції глобалізму, нового гуманізму, сталого розвитку, кліматичної справедливості та теорії глобалізації, трансформаційних зрушень, міжнародних відносин та теорій клімату, які визначили особливості глобальної кліматичної політики, різноаспектність національних кліматичних політик у міжнародному середовищі та механізми ухвалення консенсусних міжнародних рішень щодо протидії кліматичним змінам.
На основі політичного аналізу обґрунтовано різновекторність політики США щодо глобальних змін клімату, з’ясовано екологічну парадигму кліматичної політики ЄС, охарактеризовано стратегічний прагматизм кліматичної політики Китаю та розглянуто кліматичну політику України у системі міжнародних кліматичних взаємодій.
Встановлено, що різновекторність кліматичної політики США визначається партійними пріоритетами республіканських та демократичних президентських адміністрацій, стратегіями глобального лідерства на міжнародному рівні та необхідністю забезпечення національних інтересів держави. Визначено, що політика і стратегії Сполучених Штатів Америки щодо глобальних змін клімату спрямовані на забезпечення глобального лідерства країни у процесах міжнародної взаємодії, відзначалися суперечливими рішеннями щодо кліматичної політики держави і використанням різних комунікативних інструментів для просування ідей та цілей, залежно від уподобань американського політикуму.
Досліджено сучасну кліматичну політику Європейського Союзу як багаторівневу й інтегровану стратегію, що базується на позиції глобального лідерства ЄС у транснаціональному співробітництві, принципах європейської інтеграції, адаптації до нових екологічних викликів. Показано, що у межах кліматичної політики ЄC прагне досягти консенсусу щодо економічних та соціальних трансформацій, впровадження стратегії зеленого курсу European Green Deal, яка визначила довгострокові політичні та економічні орієнтири ЄС, спрямовані на досягнення кліматичної нейтральності. Підтверджено, що кліматична політика країн-членів ЄС попри загальну стратегічну мету досягнення кліматичної нейтральності, визначається певними розбіжностями щодо темпів впровадження екологічних реформ, що зумовлюються національними інтересами, політичною динамікою та економічними можливостями.
Виявлено, що кліматична політика Китаю відзначається прагматичним підходом до вирішення глобальних змін клімату, який полягає у підтримці державної ідеології екологічної цивілізації, спрямованої на інтеграцію кліматичних ініціатив у всі сфери життєдіяльності країни та впровадження китайської моделі зеленого переходу. Аргументовано, що міжнародний вимір кліматичної політики Китаю виявляється в участі країни у міжнародних кліматичних угодах, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних кліматичних ініціативах, реалізації зеленої ініціативи «Один пояс, один шлях» з огляду на прагнення Китаю до глобального кліматичного лідерства. Констатовано, що модернізація кліматичної політики Китаю засвідчила обережний підхід урядових інституцій країни, зорієнтований на збалансування економічного розвитку, енергетичної безпеки та екологічних пріоритетів держави.
З’ясовано, що політика України у системі міжнародних кліматичних взаємодій спрямована на участь держави у кліматичних ініціативах глобальних інституцій задля координації зусиль для протидії змінам клімату. Обґрунтовано, що політична участь України у міжнародних кліматичних ініціативах свідчить про посилення міжнародної суб’єктності держави як надійного партнера у сфері кліматичної політики. Основним напрямом кліматичної політики України вважається орієнтація на європейські екологічні стандарти та поступова інтеграція в політичний, економічний та енергетичний простір ЄС. Показано, що політичний аспект міжнародної взаємодії України у сфері кліматичної політики полягає у просуванні українських ініціатив на міжнародному рівні, впровадженні національної стратегії щодо змін клімату відповідно до міжнародних стандартів, зміцненні ролі країни як відповідального учасника міжнародних кліматичних ініціатив.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на теоретико- методологічному і прикладному рівнях було цілісно досліджено політику провідних міжнародних акторів в умовах глобальних кліматичних змін. До новизни дослідження можна віднести наступні положення:
Уперше:
-на підставі політичного аналізу досліджено особливості кліматичної політики провідних міжнародних акторів США, ЄС та Китаю і встановлено, що спільними можна вважати підтримку концептуальних положень глобальних кліматичних ініціатив ООН, а відмінними – стратегії досягнення глобального лідерства у міжнародній кліматичній взаємодії;
-доведено на основі авторського багаторівневого аналізу, що кліматична політика США спрямована на забезпечення глобального лідерства країни у процесах міжнародної взаємодії, водночас політика окремих президентських адміністрацій створює ризики різновекторності та нестабільності щодо кліматичних зобов’язань держави; кліматична політика ЄС базується на стратегії глобального лідерства ЄС у транснаціональному співробітництві та спільній реалізації державами-членами кліматичної стратегії Європейського зеленого курсу для досягнення кліматичної нейтральності європейського континенту; кліматична політика Китаю зумовлюється ідеологією екологічної цивілізації та ініціативою «Зелений пояс і шлях» і водночас позиціонується як забезпечення національних інтересів щодо пільгових умов процесу декарбонізації, що викликає критичне ставлення США та ЄС;
-здійснено авторський аналіз міжнародного кліматичного співробітництва України та встановлено, що посилення політичної ролі держави у міжнародній кліматичній взаємодії може забезпечити виконання міжнародних зобов’язань та визнання на міжнародному рівні ініціатив України, зокрема можливість внесення екоциду як офіційно закріпленого терміну міжнародного злочину проти довкілля до списку міжнародних злочинів, що підлягають кримінальному переслідуванню;
-представлено авторське прикладне дослідження можливих стратегій кліматичної політики України, пріоритетність яких визначається комплексом наявних та перспективних чинників і складових; запропоновані стратегії можуть бути рекомендовані як ймовірний формат реалізації кліматичної політики України, враховуючи ризики та невизначеності поточної ситуації.
Удосконалено:
-поняттєво-категоріальний апарат дослідження, набуло конкретизації тлумачення дискусійної термінології, зокрема глобальні зміни клімату/глобальне потепління, зелений перехід, екоцид; уведено в науковий обіг авторське визначення поняття «кліматичної політики» як системного та багаторівневого комплексу заходів щодо пом’якшення наслідків та адаптації до змін клімату й забезпечення сталого розвитку держави; та «кліматичних комунікацій» як комунікативного інструментарію взаємодії міжнародних акторів щодо реалізації кліматичних ініціатив;
- положення про комунікативний дискурс кліматичної політики як механізму інформування й мобілізації громадськості та інструменту стратегічного позиціонування міжнародних акторів як глобальних лідерів у протидії змінам клімату, що уможливлює впровадження міжнародних кліматичних ініціатив та забезпечує зв’язок між політичними стратегіями, медіанаративами та громадською думкою;
- аргументацію, що кліматична політика США, ЄС та Китаю істотно трансформує форми, методи і зміст глобального кліматичного порядку денного,
які необхідно враховувати у міжнародній взаємодії, оскільки зумовлює необхідність оптимального співвідношення між глобальними кліматичними цілями та політикою міжнародних акторів.
Набуло подальшого розвитку:
- трактування глобальних змін клімату як комплексного трансформаційного процесу, спричиненого взаємодією природних й антропогенних чинників, який змінює баланс глобальної кліматичної системи та підкреслює не лише фізичний, але й суспільно-політичний характер кліматичних змін;
- пояснення авторської концепції «кліматичного гуманізму» як інтерпретації ідеї «нового гуманізму», тобто відповідальності людства за збереження довкілля та формування нової гуманістичної кліматичної свідомості. Особливістю авторського підходу вважаємо пріоритети соціальної кліматичної справедливості, рівного доступу до природних ресурсів, посилення міжнародної співпраці з акцентом на людиноцентричний підхід задля пом’якшення наслідків кліматичних змін та адаптації до них;
- обґрунтування того, що реалізація кліматичної політики США, ЄС, Китаю та кореляційно України зумовлюється трансформаційними процесами екологічної глобалізації, які впливають на ефективність міжнародної взаємодії та становлення за підтримки міжнародних інституцій глобального кліматичного порядку денного;
- твердження, що кліматична політика провідних міжнародних акторів розглядається на міждисиципінарному рівні з врахуванням наукових, політичних, економічних, соціальних та комунікативних аспектів глобальних змін клімату та уведенням до політичного дискурсу конкретного фактологічного матеріалу про наслідки реалізації кліматичних проектів США, ЄС, Китаю та України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні й методологічні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для подальших наукових досліджень міжнародної взаємодії у контексті кліматичної політики; результати прикладних досліджень можуть бути враховані у реалізації стратегії кліматичної політики України, в якій відображено пріоритети держави у контексті євроінтеграції й повоєнного відновлення. Теоретичні узагальнення, матеріали, висновки та рекомендації роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів з міжнародних відносин та зовнішньої політики, європейської інтеграції, кліматичної дипломатії, теорії комунікації, міжнародних комунікацій, зв’язків з громадськістю в міжнародних відносинах, міжнародної медійної аналітики, а також слугувати студентам, викладачам та науковцям під час підготовки навчальних і наукових матеріалів, зокрема підручників, монографій та наукових публікацій. Результати авторського дослідження можуть бути враховані у практиці державних інституцій України у процесі оновлення Стратегії формування та реалізації державної кліматичної політики України, а також у діяльності неурядових екологічних організацій.