Політика держави щодо релігійних організацій: аналітика балансу між свободою віросповідання та національною безпекою

Кобетяк, A. (2026). Політика держави щодо релігійних організацій: аналітика балансу між свободою віросповідання та національною безпекою. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 2(26), 14-19. https://doi.org/10.17721/sophia.2025.26.3

В с т у п. Наголошено, що в сучасних умовах зовнішньої агресії та гібридної війни релігійна сфера України перетворюється на об'єкт особливої уваги державної політики. Установлено, що актуальність теми зумовлена необхідністю одночасного забезпечення свободи віросповідання, гарантованої Конституцією України, та захисту національної безпеки від зовнішніх впливів через релігійні інститути. Доведено, що політика держави стосовно релігійних організацій кардинально змінилася під впливом війни, підписання Томосу та провокаційної діяльності окремих релігійних лідерів та ієрархів.
М е т о д и. Застосовано комплекс методологічних підходів, що забезпечили багатовимірний аналіз досліджуваної проблематики. Історичний метод використано для дослідження міжконфесійних та державно-церковних відносин у їх динаміці та історичній ретроспективі. Контент-аналіз дав змогу проаналізувати актуальний стан безпекового середовища в релігійній сфері. Герменевтичний метод застосовано для інтерпретації Законів та статутних документів, а також основних сакральних текстів провідних конфесій, представлених в Україні. Порівняльний метод використано для зіставлення показників, наведених у звітах Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, і у статистичних матеріалах релігійних організацій. Метод експертних оцінок та статистичний аналіз соціологічних даних дали змогу оцінити ставлення українських громадян до релігійних організацій та процесів, що відбуваються у нашому суспільстві. Застосування філософських та загальнонаукових методів забезпечило цілісне дослідження та формування прогнозів та загальної аналітики щодо трансформації державно-церковних відносин та державної політики в релігійній сфері.
Р е з у л ь т а т и. Виявлено, що українська держава поступово формує нормативну базу для реагування на загрози з боку релігійних структур, які можуть бути пов'язані з країною-агресором. Установлено, що ключовими інструментами політики в цій сфері є законодавчі зміни, заборона діяльності окремих конфесій, судова практика, а також заходи державного контролю і моніторингу. Водночас зафіксовано правові виклики, пов'язані з дотриманням міжнародних стандартів свободи совісті.
В и с н о в к и. Доведено, що ефективна політика держави щодо релігійних організацій повинна передбачати збалансований підхід: з одного боку – гарантування прав віруючих, з іншого – превентивне реагування на потенційні безпекові загрози. Такий баланс можливий лише за умови прозорої правозастосовної практики, міжвідомчої координації та дотримання правових стандартів демократичного суспільства.