До питання про мовну поведінку киян у соціолінгвістичних вимірах

Макарець, Ю. (2020). До питання про мовну поведінку киян у соціолінгвістичних вимірах. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 41, 24–41. https://doi.org/10.17721/APULTP.2020.41.24-41

У статті* представлені результати опитування, проведеного в межах проєкту за грантом Президента України Ф82 "Лінгвосоціологічний моніторинг динаміки структури й статусу української мови в новітній час" (2019). У дослідженні взяли участь 400 киян віком від 18 до 65 років. Основною метою було доповнити новими даними соціолінгвістичні студії мовної ситуації України останніх років, а не дублювати їх. Cьогодні науковці зосереджуються на питаннях про мову повсякденного спілкування респондентів, рідну мову їхніх батьків, мову спілкування в родині, з друзями та в професійному житті. Тому для анкети, на основі якої проведене пропоноване дослідження, відібрані 10 питань, що мають виявити статусне сприйняття мов і мовні орієнтири респондентів. Отримані дані засвідчують, що рідномовне самовизначення киян далеко не завжди мотивує їхню мовну поведінку. Українську назвали рідною 73,25% опитаних, але інформаційний і культурний простір, у якому вони живуть, залишається переважно двомовним або російськомовним. 79,75% опитаних заявили, що держава має підтримувати функціонування української мови, що мало би свідчити про досить високу сформованість ціннісного ставлення до мови. Однак заходи, які вживає держава для забезпечення функціонування української мови, наприклад, у медіа, які досі були переважно російськомовними, 32% вважають непотрібними, а 22% стверджують, що квотування ніяк не вплинуло на ситуацію. Понад 32% українців через пів року після прийняття нової редакції правопису так і не ознайомилися з нею або взагалі про неї не чули, що свідчить про байдужість до питань мовного розвитку. Значний відсоток і тих, хто не вбачає цінності в національній мові, і потреби в державній мовній політиці, спрямованій на її підтримку, не усвідомлюють. Це говорить про недостатній рівень мовної свідомості українців, чиї розмірковування про українську мову, як видається, здебільшого пов’язані з тим, що вона є частим предметом політичних дискусій, а не з усвідомленням її як культурного і націєтворчого чинника. Тож очевидною стає потреба зміни акцентів у її сприйнятті з виключно політичної ролі на культурну й ціннісну сутність.
 
* Статтю підготовлено в рамках гранту Президента України Ф82 "Лінгвосоціологічний моніторинг динаміки структури й статусу української мови в новітній час" (2019)