Відабревіатурні деривати української мови 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст.: структурний, семантичний, функційний, когнітивний аспекти

Вороніна О. О. Відабревіатурні деривати української мови 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст.: структурний, семантичний, функційний, когнітивний аспекти : дис. ... доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2026. 255 с.

Вороніна О. О. Відабревіатурні деривати української мови 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст.: структурний, семантичний, функційний, когнітивний аспекти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі 03 Гуманітарні науки зі спеціальності 035 Філологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертація є першим комплексним різноаспектним дослідженням афіксальних відабревіатурних дериватів української мови 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст., результатом чого є укладений реєстр абревіатур та відабревіатурних дериватів.
Необхідність пізнання історії творення, семантичної динаміки, функціювання та інтенсивності оприявнення відабревіатурних дериватів у період становлення України як незалежної держави з єдиною державною українською мовою, демократизації суспільного життя та лібералізації мовної норми української мови зумовила актуальність дослідження. Питання творення, будови, написання, функціювання відабревіатурних дериватів актуалізувалося в українському мовознавстві саме в досліджуваний період у зв’язку з активізацією виникнення неологізмів, утворених від абревіатурних основ.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше систематизовано відабревіатурні деривати 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст. як динамічний феномен, введено термін ВАД (відабревіатурні деривати), розроблено групування їх за частинами мови та структурно-семантичними властивостями, вивчено джерела та чинники розвитку відабревіатурного словотворення в окресленому часовому проміжку, запропоновано шляхи нормотворчого вирівнювання вже наявних відабревіатурних дериватів у мовленні носіїв української мови; окреслено роль лінгвокогнітивних процесів у появі досліджуваних одиниць; уперше укладено реєстр відабревіатурних дериватів.
Результати та узагальнення, теоретичні положення дисертації мають практичну цінність для дослідження відабревіатурних дериватів у подальших наукових студіях словотвору, морфеміки, лексикології, семасіології, когнітивної лінгвістики, лінгвостилістики; матеріали дослідження можуть бути використані в лінгводидактиці (курси «Медіалінгвістика», «Українська мова в прикладних аспектах», «Загальне мовознавство», «Лексикологія і фразеологія СУМ: практика слововживання», «Морфологія СУМ: орфографічні норми», «Стилістика сучасних української та англійської мов: стилістичні норми», «Соціолінгвістика», «Психолінгвістика», «Порівняльна лексикологія та граматика», «Політична лінгвістика», «Сучасна українська мова» тощо); у лексикографічній практиці (укладання тлумачних, орфографійних, етимологічних, енциклопедичних словників, іншомовної лексики, лексико-словотвірних інновацій сучасної української мови).
У дисертаційній роботі проаналізовано, що поява абревіатур сягає ще античних часів, ці одиниці виявлені в усі періоди писемної діяльності людства, але істотна активізація утворення таких скорочень відбулася на початку ХХ ст. з розпадом імперій та утворенням нових бюрократизованих держав, що в подальшому спричинило й утворення похідних одиниць від абревіатурних основ.
Афіксальні відабревіатурні деривати мають таку ж структуру й сфери функціювання, як й інші слова української мови, що утворені на основі традиційних кореневих морфем. Написання аброкоренів у складі суфіксальних та префіксально-суфіксальних відабревіатурних дериватів відбувається на одному рівні з іншими частинами слова відповідно до вимови абревіатури (звукової, літерної чи літерно-звукової). Додавання інтерфіксів з орфоепійною метою під час словотворення притаманне більшості цих одиниць. Самі ж інтерфікси найчастіше потребують нормотворчого вирівнювання, оскільки деякі з них кальковані з інших мов (особливо -ш-) і не притаманні українській.
Обсяг відабревіатурних дериватів у дисертації становить 800 варіантних та інваріантних одиниць, утворених від 248 абревіатурних основ та вилучених для дослідження методом цільового добору. Частиномовний аналіз відібраної лексики засвідчив, що найчастіше утворюють іменники (49 % від усіх дібраних дериватів) та прикметники (39 %), рідше – вербальні відабревіатурні деривати (5 %) та адвербіальні похідні (7 %), оскільки функція самих абревіатур номінативна. Зауважимо, що вербальні та адвербіальні відабревіатурні деривати майже не згадуються в інших лінгвістичних дослідженнях.
Виявлено такі морфологійні та лексико-семантичні групи відабревіатурних дериватів із властивими їм словотвірними моделями: іменники (назви осіб, назви абстрактних понять, назви матеріально виражених об’єктів, назви процесів), прикметники (відносні прикметники, що виражають ознаку щодо конкретних понять-неістот; відносні прикметники, що виражають ознаку щодо установ, формувань, угруповань чи приватних утворень; відносні прикметники, що виражають ознаку щодо державних утворень, державних чи міжнародних організацій, політичних партій; відносні прикметники, що виражають ознаку щодо процесів, явищ та абстрактних понять; прикметники, що виражають ознаку щодо осіб), дієслова (неозначеної форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові на -но,-то), прислівники (способу дії та атрибутивні). Усі словотворчі засоби, які використовують на сучасному етапі розвитку української мови для творення відабревіатурних дериватів, систематизовано в додатку Б дисертаційної роботи.
Вилучені відабревіатурні деривати вживаються в текстах таких функційних стилів української мови: найбільше в публіцистичному (статті газет, журналів, інтернет-видань, блогів) та розмовному (дописи та коментарі в соціальних мережах, коментарі на форумах), а також у художньому (есеї І. Низового, повість М. Павленко, романи Люко Дашвар, М. Адаменка, Н. Доляк, В. Паська, ліричні твори, переклади іноземних творів 2007-2023 р.), науковому (літературознавчі статті, автореферат дисертації) та офіційно-діловому (протокол зборів ОСББ).
Окрім відабревіатурних дериватів-неологізмів як результатів морфологійного словотвору, виявлено неологійні семи, що виникли внаслідок семантичної деривації та реалізовані в складі тропів (епітет, метафора, персоніфікація, метонімія, синекдоха, перифраза, евфемізм) та стилістичних фігур (порівняння, парономазія, тавтологія, синоніми, антитеза, оксиморон, іронія). Також серед них є пестлива та згрубіла лексика, що є продуктом стилістичної деривації. У вказаних контекстах відабревіатурні деривати виявляють позитивну або негативну конотацію та переносне значення, що свідчить про високий ступінь їх засвоєння у мовленні сучасних носіїв.
На основі лінгвокогнітивного аналізу з’ясовано роль відабревіатурних дериватів у різних процесах: 1) заповненні мовних лакун, які виникають з появою нових організацій, явищ навколишньої дійсності, іншокультурних реалій через відсутність повноцінного відповідника (так з’явилися відабревіатурні деривати-неологізми зееновський, атовець та ін., які відображають внутрішньополітичні процеси та є безеквівалентними в інших мовах); 2) гетерономінації, що контрастує за роллю до заповнення мовних лакун у ході неологізації української мови, оскільки спричинена необхідністю творення синонімів від нових основ поряд зі словами, що вже існують (слово джіпіесник утворене від іншомовної абревіатурної основи GPS як синонім до понять карта, дороговказ); 3) мовної економії, що, зокрема, передбачає заміну аналітичних конструкцій синтетичними формами («як в МВФ» має відабревіатурну аналогію «по-емвеефівськи»); 4) лінгвопрагматизму, який має завдання здійснювати усвідомлюваний, мотивований і продуманий вибір чітко структурно оформлених мовних одиниць, зокрема у формі перформативнх одиниць (отегізація, замість «реформування районів на ОТГ у ході політики децентралізації 2015-2020 років»); 5) мовного пуризму, що полягає в можливості виявити малопомітні раніше словотвірні норми й систематизувати узуальні та неузуальні словотворчі засоби, притаманні українській мові, для утворення відабревіатурних дериватів; 6) ампліфікації синтаксичних структур для стилістичного ефекту градації («це стосується не лише нас, а й «чорнобильців», атовців, оосівців …»); 7) міжмовної диференціації: у системі української мови афіксальним способом утворюють назви осіб чи ознаки, які, наприклад, в англійській мові виражаються синтагматичною конструкцією, що й відображає відмінності в розвитку й особливих рисах мов.
Аналіз текстів різних стилів переконує в тому, що відабревіатурне словотворення має високу динаміку протягом 90-х років ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст. Існують численні чинники, що сприяють цьому процесу й реалізації відабревіатурних дериватів з-поміж усіх дериваційно можливих самостійних частин мови. Вироблені рекомендації правопису та морфемної структури досліджуваних одиниць сприятимуть дотриманню норм сучасної української мови.
Теоретичні та практичні результати дослідження апробовано на 3 наукових конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Динамічні процеси в лексиці і граматиці слов’янських мов» (10-11.11.2022 р., м. Умань); Міжнародна наукова конференція на пошану доктора філологічних наук, професора Городенської Катерини Григорівни (23-24.11.2023 р., м. Київ); IV Міжнародна науково-практична конференція «Науковий вектор розвитку різних сфер: реальність і перспективи» (20.12.2024, м. Вінниця, м. Відень) та в 4 одноосібних статтях, з яких 3 опубліковано в наукових виданнях України, затверджених МОН як фахові, 1 стаття – в закордонному виданні, яке індексується в наукометричній базі Scopus.