CПЕЦИФІКА ВІЗАНТІЙСЬКОЇ МОДЕЛІ НАДАННЯ АВТОКЕФАЛІЇ: ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОСТІ

ZBANKO, O. (2024). THE SPECIFICS OF THE BYZANTINE MODEL OF GRANTING AUTOCEPHALY: FROM THE PAST TO THE PRESENT. SOPHIA. Human and Religious Studies Bulletin, 23(1), 14–18. https://doi.org/10.17721/sophia.2024.23.3

В с т у п . Присвячено дослідженню візантійської моделі надання автокефалії, яка є одним із ключових складників формування цер- ковної автономії у православному світі. Висвітлено історичні передумови становлення цієї моделі, зокрема зв'язок між церковними і державними структурами в контексті імперських інтересів.
М е т о д и . Розглянуто основні критерії, необхідні для отримання автокефалії, такі як рівень церковної зрілості, кількість парафій та можливість висвячення нових єпископів. Підкреслено, що автокефальні церкви не можуть виникати самостійно, без участі церковних структур, які вже існують, що обумовлено принципом апостольської спадкоємності. Також розглянуто історичні приклади надання ав- токефалії, такі як надання особливих привілеїв Константинополю та утворення нових церковних одиниць у візантійську епоху.
Р е з у л ь т а т и . Увагу зосереджено на проблемах, що виникають у процесі надання автокефалії, включаючи політичний вплив і конфлікти між місцевими церквами. Визначено, що візантійська модель, попри її історичну значущість, не завжди гарантує автома- тичне прийняття нової автокефальної церкви всіма іншими місцевими церквами, що підтверджує необхідність глибшого вивчення цієї теми в контексті сучасних тенденцій у православ'ї.
В и с н о в к и . Зроблено висновок, що візантійська модель, незважаючи на її історичне значення, не завжди гарантує автоматич- не прийняття новопроголошеної автокефальної церкви всіма іншими помісними церквами, наголошуючи на необхідності глибшого дослідження цієї теми в контексті сучасних тенденцій православ'я.