Еволюція кримінального процесу України за 30 років незалежності України

Шибіко, В. П. (2021). Еволюція кримінального процесу України за 30 років незалежності України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, (118), 128–142. https:doi.org/10.17721/1728-2195/2021/3.118-23

Досліджено актуальні питання становлення і розвитку українського кримінального процесу за 30 років існування держави Україна. Із часу розпаду СРСР Україна з однієї із союзних республік СРСР стала незалежною державою і вже у проголошеній 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України (преамбула) визначилася, що подальший шлях її розвитку буде пов'язаний з побудовою правової держави, усебічним забезпеченням прав і свобод людини, що особливо важливо для кримінального процесу як сфери державної діяльності, пов'язаної з можливістю істотного обмеження прав особи як під час досудового розслідування і судового провадження шляхом застосування заходів процесуального примусу, так і за результатами такого провадження на підставі судового рішення. Це було враховано законодавцем України під час зміни формулювання завдань кримінального процесу у ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (КПК), який зберігав свою чинність, і при створенні в 1990–1994 роки власних законів, що визначали правовий статус основних суб'єктів кримінального процесу й інші важливі питання кримінального провадження. Визначальними для розвитку кримінального процесу України як правової держави стали 1995–1997 роки: 1995 року Україна вступила до Ради Європи, ратифікувавши її Статут, 28 червня 1996 року прийняла нову Конституцію, в якій проголосила себе правовою державою (ст. 1), в якій визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8), а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним своїм обов'язком (ст. 3), закріпила з урахуванням вимог міжнародно-правових актів із прав людини і судочинства основні засади судочинства (ч. 2 ст. 129), а 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини та обов'язковість його рішень щодо України. Далі автор простежує тенденцію внесення законодавцем України змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України, спрямованих на розширення судових гарантій прав особи, особливо у досудовому провадженні. Зокрема, розглянуто ті масштабні зміни і доповнення, які були внесені до КПК Законами від 21 червня і 12 липня 2001 року під час так званої "малої судової реформи". Проте практика застосування КПК під час досудового розслідування і судового провадження засвідчувала, що ці зміни та доповнення не могли замінити необхідність прийняття нового КПК, який би системно врахував найважливіші положення Конституції України і міжнародно-правових актів із прав людини і судочинства. Такий Кодекс було прийнято 13 квітня 2012 року. Звернено увагу на появу в КПК 2012 року досить важливих новел: кримінального провадження на підставі угод про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим і про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим (гл. 35 розд. VІ); провадження з відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження (розд. VІІ); урегулювання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (розд. ІХ) та ін. На думку автора, особливої уваги заслуговують досить суттєві зміни до КПК, які були внесені після його прийняття і пов'язані з важливими подіями в житті держави Україна. Так, у зв'язку з воєнною агресією Російської Федерації проти України і неможливістю здійснення досудового розслідування і судового розгляду в районах проведення антитерористичної операції, відповідними законами України 2014 року було змінено підслідність і підсудність кримінальних проваджень, а через неможливість виконання у встановлені законом строки слідчим суддею своїх повноважень зі здійснення судового контролю під час досудового розслідування ці повноваження було передано відповідному прокурору (ст. 615 КПК). Запроваджено спеціальне досудове розслідування і спеціальне судове провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia). З метою посилення боротьби з корупцією топчиновників створено спеціальні органи кримінального провадження: Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру і Вищий антикорупційний суд. Автор аналізує також інші зміни і доповнення до КПК.