ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ТА ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСАХ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Виноградова, А. (2022). PIECES OF EVIDENCE AND PROVING IN CRIMINAL AND CIVIL PROCEEDINGS: A COMPARATIVE ANALYSIS. Вісник кримінального судочинства(1), 156–169. https://doi.org/10.17721/2413-5372.2022.1-2/156-169

У статті здійснено системно-порівняльний аналіз доктринальних підходів до визначення поняття доказів та доказування у кримінальному та цивільному процесах, а також аналіз правових норм кримінального процесуального та цивільного процесуального кодексів, у яких визначаються поняття доказів та доказування. Метою цієї публікації є порівняльних аналіз доказів та доказування у кримінальному та цивільному процесах та авторська розробка структури та змісту доказування у кримінальному та цивільному процесах на основі аналізу різних доктринальних підходів до їх розуміння у зазначених процесах. У статті доводиться, що у цілому конструкції ст. 84 чинного КПК України і ст. 64 КПК України 1960 року є дуже подібними, що дає підстави окремим науковцям необґрунтовано вважати, що законодавець у чинному КПК України залишив інформаційну модель доказів, яка ґрунтується на теорії відбиття. Авторкою аналізуються різні концепції доказів та доказування у сучасній теорії кримінального процесуального доказування та робиться висновок, що найбільш обґрунтованою, та такою, що відповідає як гносеологічній, так і правовій природі судового доказу є концепція згідно з якою судовий доказ, будучи категорією об’єктивно-суб’єктивною, являє собою єдність фактичних даних, їх процесуальних джерел та процесуальної форми, яка може бути визнана власне доказом лише тоді, коли буде визнана таким відповідним суб’єктом доказування чи судом. У конкретному кримінальному провадженні доказ може бути визнаний власне доказом, якщо він відповідає таким властивостям як належність і допустимість. На підставі порівняльного аналізу доктринальних підходів до визначення поняття доказування у кримінальному процесі авторкою робиться висновок, що виходячи з гносеології, логіки, психології, теорії діяльності доказуванням у кримінальному процесі найбільш обґрунтованою концепцією доказування, яка ґрунтується на засадах вітчизняного кримінального процесу та відповідає потребам практики є концепція, яка визначає кримінальне процесуальне доказування як процес отримання доказів та обґрунтування ними суб’єктом доказування та судом своєї правової позиції та відповідних рішень у кримінальному провадженні згідно зі своєю компетенцією. У роботі розкривається зміст отримання доказів та обґрунтування ними суб’єктом доказування та судом своєї правової позиції та відповідних рішень. Здійснюючи аналіз доктринальних підходів до визначення поняття та змісту доказів та доказування у цивільному процесі в порівняльному аспекті з доктринальними підходами до визначення поняття та змісту доказів та доказування у кримінальному процесі авторкою робиться висновок, що терміни «доведення» і «доказування» які вживаються в теорії цивільного процесу окремими науковцями як різні категорії, що мають різний зміст, насправді є синонімами в українській мові. Авторкою обґрунтовується, що фундаментальні категорії «докази» і «доказування» потребують уніфікації на доктринальному рівні, у навчальному процесі та відповідно у ЦПК і та у КПК України, оскільки з точки, зору гносеології, логіки, теорії діяльності, психології та права докази і доказування у кримінальному та цивільному процесах по суті мають однин зміст. Водночас відмінність, зокрема, доказування у кримінальному та цивільному процесах полягає в об’єкті, меті, завданнях, засобах доказування і правовому статусі суб’єктів доказування.