Державна політика у сфері управління розвитком автотранспортного сполучення в Україні

Аніщенко Д. В. Державна політика у сфері управління розвитком автотранспортного сполучення в Україні : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2026. 216 с.

Аніщенко Д.В. Державна політика у сфері управління розвитком автотранспортного сполучення в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення конкретного наукового завдання у сфері публічного управління, яке полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні напрямів удосконалення державної політики у сфері розвитку автотранспортного сполучення України в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення з урахуванням міжнародного досвіду.
Визначено місце та роль автотранспортного сполучення, як нерухомої транспортної мережі, яке є невід’ємною складовою національної транспортної системи та її інфраструктури і потребує системного управління розвитком на державному та місцевому рівнях, забезпечуючи, таким чином, національну безпеку держави і добробут суспільства; виокремлено економічні, соціальні та політичні фактори впливу на формування і розвиток автотранспортного сполучення в системі публічного управління, пов'язані з традиційною й інноваційною державною політикою України у сфері транспорту; розглянуто методичний та індикативний наукові підходи до визначення ефективності національних автотранспортних систем, що ґрунтуються на сучасних теоріях проєктного і логістичного менеджменту, міжнародних індексах ефективності логістики, конкурентоспроможності транспортної галузі, часу обробки вантажів на митниці; визначено тенденції розвитку національної автотранспортної системи.
Встановлено, що транспортне законодавство в Україні є недостатнім – таким, що дозволяє зволікати з не якісним і не своєчасним виконанням поставлених завдань, визначених Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року; не чітким стратегічним плануванням; не достатньою готовністю транспортних підприємств й організацій, суспільства і бізнесу до застосування сучасних принципів публічного управління, зокрема тих, що ґрунтуються на забезпеченні балансу між дерегулюванням (децентралізацією) та надмірною централізацією у зазначеній сфері та принципу оптимізації потокових процесів «від замовлення до кінцевої доставки споживачеві послуг чи товарів».
З’ясовано, що підвищення інвестиційної привабливості проєктів будівництва та ремонту автомобільних доріг в Україні, як індикатору інвестиційного ризику, потенціалу та ресурсів, можливе за умов:
- застосування публічно-приватного партнерства, покладеного в основу законодавчих актів, які гарантують рівний захист прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності (стейкхолдерів) незалежно від форми власності;
- сприяння розвитку сучасної автодорожньої інфраструктури шляхом створення спеціального Державного дорожнього фонду та розширення джерел його формування, розподілу повноважень між центральними органами виконавчої влади, які формують та які реалізують державну політику, формування інтегрованої транспортно логістичної інфрастуктури (транспортні логістичні центри, інтермодальні термінали, транспортно логістичні підприємства, платні дороги тощо);
- зміцнення фінансового потенціалу автотранспортного сполучення шляхом використання залучених коштів (іноземні інвестиції, кошти державного бюджету, інвестиції вітчизняних підприємств, залучені кошти фондового ринку, інноваційні джерела фінансування - сек’юритизація активів та краудінвестінг для розвитку економіки) та підвищення конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках транспортно-логістичних послуг.
Узагальнено напрями вдосконалення державної політики управління розвитком автотранспортного сполучення в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення України, які включають: формування стратегій сталого транспорту, сталої логістики, сталої мобільності, розвитку інтелектуальної автотранспортної системи; забезпечення розвитку потенціалу автотранспортної галузі України в умовах діджиталізації й інформатизації публічного управління; формування моделі транспортно-логістичної системи України, що ґрунтується на засадах інклюзивності, діджиталізації, інтеграції з міжнародним досвідом.
У першому розділі «Проблеми дослідження автотранспортного сполучення у публічному управлінні» визначено місце та роль автотранспортного сполучення у публічному управлінні, фактори впливу на формування й управління розвитком автотранспортного сполучення, наукові підходи до визначення ефективності національних автотранспортних систем та управління ними.
Уточнено сутність базових понять дослідження - автотранспортне сполучення, автотранспортна інфраструктура, публічне управління розвитком автотранспортного сполучення.
Розглянуто еволюцію державної політики України з управління розвитком автотранспортного сполучення, що полягає у поступовому розвитку методів та інституцій, які регулюють зазначену сферу: від первісного управління до створення комплексних механізмів, що включають центральні органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, правове регулювання та економічні важелі впливу.
У другому розділі «Особливості державної політики управління розвитком автотранспортного сполучення в Україні» визначено: стан забезпечення державного регулювання розвитку автотранспортного сполучення нормативно-правовими актами загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів; індикатори управління інвестиціями у цій сфері та інструменти зміцнення їх фінансового потенціалу, зокрема такі як створення спеціального Державного дорожнього фонду, запровадження будівництва платних доріг на умовах концесії, використання залучених коштів.
Охарактеризовано інструменти державного регулювання автотранспортного сполучення (організаційні, регуляторні, соціальні, економічні, інноваційні, ринкові, інформаційно-аналітичні) та чинники підвищення інвестиційної привабливості проєктів будівництва і ремонту автомобільних доріг в Україні.
Враховано світовий досвід розвинених країн щодо розвитку ефективної транспортної інфраструктури України.
У третьому розділі «Напрями вдосконалення державної політики розвитку автотранспортного сполучення України в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення» обґрунтовано актуальність розроблення стратегій сталого транспорту, сталої логістики, сталої мобільності, розвитку інтелектуальної автотранспортної системи, які передбачають створення: громадських рад при центральних органах законодавчої (комітет з питань транспорту та інфраструктури Верховної Ради України) та виконавчої влади різних рівнів публічного управління (транзитна, моніторингова, експертна - при Міністерстві розвитку громад та територій України, місцевих органах виконавчої влади); Нової комп’ютеризованої транзитної системи (NCTS), яка є обов'язковою умовою для країн-кандидатів на вступ до ЄС і розглядається як спільний IT- інструмент для управління системою транзиту і контролю за нею, метою якої є підвищення ефективності та безпеки транспортних процедур.
Запропоновано вирішення сучасних проблем модернізації автотранспортної системи України в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення шляхом її інтелектуалізації, застосування принципів діджиталізації та інформатизації публічного управління, обґрунтування моделі транспортно-логістичної системи, що ґрунтується на інклюзивності, цифровізації, інтеграції міжнародного досвіду та потребує державної підтримки у створенні великих транспортно-логістичних центрів і логістично-господарських транспортних комплексів.