КУЛЬТУРА БЛАГОЧЕСТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ: ПРАВОСЛАВНЕ ШАНУВАННЯ ЮЛІАНІЇ ТА АНАСТАСІЇ ГОЛЬШАНСЬКИХ

Шамсутдинова-Лебедюк, Т., & Браздецька, Т. (2025). КУЛЬТУРА БЛАГОЧЕСТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ: ПРАВОСЛАВНЕ ШАНУВАННЯ ЮЛІАНІЇ ТА АНАСТАСІЇ ГОЛЬШАНСЬКИХ. Українознавчий альманах(36), 157–163. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.36.21

Стаття присвячена аналізу феномена православного благочестя на українських землях крізь призму вшанування Юліанії та Анастасії Гольшанських у контексті православної традиції та духовного жіночого служіння. Юліанія та Анастасія Гольшанські – дві видатні представниці князівського роду, які залишили глибокий слід в історії України як духовні, культурні та моральні орієнтири свого часу. Їхнє життя стало прикладом втілення ідеалів віри, благочестя, милосердя та відданості релігійним і національним цінностям. Юліанія Гольшанська (Уліянія, Іулянія) належала до впливового роду Гольшанських, який відігравав важливу роль у політичному та культурному житті Великого князівства Литовського. Її життя припало на період інтенсивного формування православної духовності та зміцнення зв'язків між церквою і правлячими родами. Донька Юрія (Георгія) Гольшанського, відомого благодійника Києво-Печерської лаври, Уліанія вирізнялася високим рівнем релігійної посвяти, а також узвичаєним для свого стану благочинним життям. Згідно джерел, княжна померла близько шістнадцяти років і була похована у Києво-Печерському монастирі. Її мощі, знайдені нетлінними, стали джерелом численних чудес і об‘єктом вшанування серед вірян, а її образ перетворився на символ дівочої святості й духовної сили. Її канонізація, чудеса, пов‘язані з мощами, та вшанування на рівні церкви підкреслюють її духовне значення в українській традиції. Свята Юліанія Гольшанська вважається покровителькою волинської землі, день пам‘яті якої відзначається 6 липня (19 липня). Серед представників останнього покоління Гольшанських особливе місце належить княжні й благодійниці – Анастасії, котра лишила після себе значний слід у вітчизняній культурі. Меценатка й ігуменя, що ініціювала створення Пересопницького Євангелія – першого перекладу Євангелія староукраїнською мовою. Її життя – приклад ролі шляхетної жінки в релігійному, культурному та освітньому просторі XVI століття. Вона стала символом єдності української культури й віри, залишивши по собі безцінну спадщину, яка має національне та історичне значення. Її спадщина нагадує про важливість благодійності та культурної єдності, які залишаються актуальними й сьогодні.