Китайський та японський нечіткий мовленний акт: подібне та відмінне

Qingchuan, J. (2022). Chinese and japanese vague refusal speech act: similarities and differences. Studia Linguistica, (21), 68–77. https://doi.org/10.17721/studling2022.21.68-77

Будь-яка мова є не тільки інтегральною частиною національної або етнічної культури, а й її носієм і представником. Різні національні (етнічні) мови втілюють унікальні культурні константи та водночас виступають відображеннями національного способу мислення своїх носіїв, їх способу чуттєвого осягнення світу, національних звичаїв, соціальних цінностей тощо. Відповідно до поділу на культури «високого контексту» та «низького контексту», яке було запропоновано у 1959 році Едвардом Т. Холлом, китайська та японська культура є представниками культур високого контексту. Іншими словами, в китайській і японській мовах лише тільки невелика частина інформації передається вербально, словесно, тоді як основна її частина надається через контекст та обставини спілкування (конситуацію). Відмова – це особливий мовленнєвий акт, який може загрожувати обличчю всіх учасників спілкування. Тому в китайській та японській лінгвокультурах зазвичай застосовуються нечіткі мовленнєві акти відмови з метою зменшення загрози втрати обличчя для обох сторін спілкування і підтримування гарних міжособистісних стосунків. Проте кожна з двох мов має свої типологічні та культурні особливості, і в цій статті авторка ставить перед собою головну – з’ясувати подібності та відмінності китайського та японського мовленнєвого акту нечіткої відмови на граматичному і прагматичному рівнях його реалізації.