Логіко-філософський вимір сучасного дискурсу про права людини

Заєць С. А. Логіко-філософський вимір сучасного дискурсу про права людини : дис. ... доктора філософії : 033 Філософія. Київ, 2026. 235 с.

Заєць С.А. Логіко-філософський вимір сучасного дискурсу про права людини. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 «Філософія» (03 – Гуманітарні науки). Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу сучасного дискурсу про права людини в його логіко-філософському вимірі з метою встановлення причин неоднозначного розуміння та вживання поняття «права людини», яке призводить до втрати правами людини їх нормативної сили, а також обґрунтування авторського витлумачення цього поняття.
Вибір теми дослідження обумовлений сучасною кризою прав людини. Така криза полягає, з одного боку, в тому, що права людини є одним із варіантів ціннісного вибору для суспільств у сучасному світі, а з іншого – що такий ціннісний вибір не здатен захистити суспільство від агресії з боку авторитарних режимів. Окрім того, про кризу також свідчить марність спроб учасників сучасного дискурсу про права людини віднайти єдине витлумачення поняття «права людини» та інтегрувати права людини в сучасні уявлення про суспільство, забезпечивши, таким чином, їхню легітимність. Панівні теорії прав людини схильні міфологізувати природу прав людини як морального абсолюту, що робить права людини вразливими перед лицем сучасних загроз.
Тема прав людини викликає високий інтерес наукової спільноти, однак такий інтерес з боку українських дослідників зосереджений переважно на практичних аспектах імплементації європейських стандартів, захисту прав людини або на дослідженні історії прав людини. При цьому політична ситуація поточного збройного конфлікту є не єдиним джерелом викликів для України. Російська агресія проти нашої держави також відображає загальну кризу розуміння прав людини.
Через те, що права людини не мають прямого референта у фізичному світі природних об'єктів, їхній зміст визначається конвенційно, через плинні дискурсивні практики. Як наслідок, у масштабі дискурсу про права людини зміст і обсяг поняття «права людини» залишаються взаємно неузгодженими. З огляду на це, сутність наукової проблеми, якій присвячене наше дослідження, полягає у визначенні критеріїв ідентифікації текстів, що складають сучасний дискурс про права людини, проясненні природи прав людини та з’ясуванні причин неоднозначного розуміння та вживання поняття «права людини», що спричиняє втрату дискурсом про права людини його нормативної сили.
Перший розділ дисертації присвячений теоретичним і методологічним засадам дослідження. В процесі дослідження було встановлено, що сучасний дискурс про права людини охоплює практично все суспільство й не має кваліфікаційних вимог, які б забезпечували його фаховість, а через це є надто великим за кількістю текстів, які його складають. Обґрунтовано критерії ідентифікації текстів, що складають сучасний дискурс про права людини. Такими критеріями є: лексико-семантичний, функціональний та хронологічний. З огляду на нездатність існуючих спроб класифікації теорій прав людини забезпечити вичерпну класифікацію сучасного дискурсу про права людини, обґрунтовано, що підставою для класифікації відповідного дискурсу можуть бути політичні переконання учасників цього дискурсу. Емпірична перевірка застосовності запропонованої методології класифікації сучасного дискурсу про права людини підтвердила її плідність, продемонструвавши істотні відмінності теоретичних поглядів на права людини між «лівими», лібералами і «правими».
Другий розділ дисертаційного дослідження присвячений історико-філософській реконструкції зародження та розвитку ідеї прав людини в межах ліберального політичного проєкту. На підставі дослідження історико-філософських, а також сучасних та історичних юридичних текстів з’ясовано, що ідея прав людини виникла як невіддільний елемент цілісного ліберального проєкту політичного устрою суспільства, запропонованого Джоном Локом. У проєкті Джона Лока тріада прав (на життя, свободу та власність), які за своїми суттєвими ознаками відповідають сучасному розумінню поняття «права людини», мала функціональне значення в єдності з ідеєю демократичного врядування. Обґрунтовано думку, що загальний політичний розвиток країн світу і прогрес міжнародного права протягом XVIII–XX ст. призвели до розщеплення функціонально цілісного ліберального проєкту Джона Лока: права людини на міжнародному рівні перетворилися на автономний нормативний інститут, тоді як демократичний устрій залишився вразливим до негативного впливу авторитарних політиків. Попри це, функціональний взаємозв'язок між правами людини та демократією зберігається до сьогодні, внаслідок цього деградація демократії або прав людини створює загрозу руйнації одне одного.
Третій розділ дисертаційного дослідження присвячено семантико-етимологічним та соціально-філософським засадам розуміння прав людини та аналізу неясності текстів, що складають сучасний дискурс про права людини. Обґрунтовано, що причинами неясності текстів, які складають сучасний дискурс про права людини є: семантична заплутаність виразу «права людини» та його невідповідність будь-якій із можливих онтологій прав людини; плюралізм онтологій прав людини; зміни предметного та смислового значення поняття «права людини» внаслідок його особливостей як соціального поняття; порушення закону тотожності в текстах, що складають дискурс про права людини, в результаті нерелевантного використання поняття «права людини» в різних контекстах сучасного дискурсу про права людини і, зокрема, включення до обсягу поняття «права людини» різних множин предметів у різних контекстах зазначеного дискурсу. Продемонстровано, що вираз «права людини» з феноменологічної перспективи позначає специфічне позиціонування людини в екзистенційно важливих сегментах морального простору, що існує між людиною і державою в ліберальному суспільстві. Обґрунтовано, що єдине витлумачення поняття «права людини» для різних політичних ідеологій не виглядає можливим. Запропоновано витлумачення поняття «права людини» в широкому значенні (яке охоплює юридичний, політичний і філософський контексти) з позицій ліберальної політичної ідеології як такого, що позначає особливий клас соціальних норм, які визначають відносини між людиною та державою в ліберально-демократичному суспільстві в екзистенційно значущих для людини сферах. Запропоновано визначення поняття «права людини» в юридичному контексті сучасного дискурсу про права людини: правами людини в юридичному контексті є негативні (утриматися від втручання, поважати свободу й автономію) або позитивні (допомогти, захистити або підтримати) зобов’язання держави по відношенню до людини, які закріплені в нормах міжнародних договорів.
Отримані результати дисертаційного дослідження дозволяють прояснити сенс поняття «права людини», що є центральним у сучасному дискурсі про права людини, поглибити розуміння цього дискурсу з метою вироблення найкращих стратегій захисту прав людини в умовах кризи або послаблення демократії. Окремі результати дослідження можуть бути використанні в навчальному процесі при викладанні курсів з соціальної філософії, філософії права, політичної філософії, в яких тема прав людини може бути поглиблена для розуміння студентами природи політико-правових відносин у сучасному суспільстві.
Ключові слова: права людини, дискурс про права людини, неясність поняття «права людини», історія філософії, політичний проєкт Дж. Лока, міжнародне право прав людини, людська рівність, колективна відповідальність, аргументація, формальна логіка, семантичний аналіз, етимологічний аналіз, логічний аналіз поняття «права людини».