Вплив філософії повсякденної мови на ранній етап формування Франкфуртської школи: сучасний погляд

Соболєвський, П. А. (2025). Вплив філософії повсякденної мови на ранній етап формування Франкфуртської школи: сучасний погляд. Політологічний вісник, (96), 12–22. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.96.12-22

У межах сучасних філософських розвідок було висунуто гіпотезу щодо доцільності інтерпретації першого покоління Франкфуртської школи, а насамперед праць Т. Адорно та М. Горкгаймера, як таких, що зазнали впливу своєрідного «лінгвістичного повороту», який за структурою та інтенціями може бути зіставлений із поглядами пізнього Л. Вітгенштайна. Аргумент полягає в тому, що у філософській практиці ранніх франкфуртців можна виявити елементи, які відповідають ключовим методологічним установкам філософії повсякденної мови, зокрема в її терапевтичному, аналітичному та антиметафізичному вимірах.Водночас, ця теза потребує уточнень, оскільки вона не враховує напруження в стосунках між франкфуртською традицією та аналітичною філософією. Одним із найяскравіших прикладів критичної дистанції є розгорнута критика Г. Маркузе аналітичної філософії в «Одновимірній людині» (1964). У цій роботі Г. Маркузе різко заперечує дієвість підходів, що ґрунтуються на описі повсякденної мови, що характеризують філософію Л. Вітгенштайна, Г. Райла чи Дж. Л. Остіна, вважаючи їх симптоматичними щодо адаптації до репресивної логіки сучасної буржуазної культури. Проте, у тій самій роботі виявлено інтерес Г. Маркузе до іншої форми філософії мови, яку він ідентифікує в постаті К. Крауса. Через цю оптику можна помітити, що критика аналітичного напряму не є запереченням самої ідеї філософського аналізу мови, а радше її конкретних форм і суспільного функціонування.З’являється підстава для реконструкції філософської методології ранньої Франкфуртської школи як такої, що тяжіє до певного варіанту «неквієтистської» філософської терапії. Цей підхід не обмежується відмовою від філософських проблем через вказівку на мовне непорозуміння (як це іноді інтерпретується в контексті «терапії» Л. Вітгенштайнова), а передбачає радикальну діагностику та трансформацію мовних практик у межах соціальної критики. Така неквієтистська терапевтична модель дає змогу поєднувати філософський аналіз повсякденної мови з нормативно орієнтованою критикою культури.