Антирадянське підпілля та партизанський рух білоруських націоналістів під час та після німецько-радянської війни (1941–1945 рр.)

Каліберда, Ю., Капелюшний, В., & Пилипенко, В. (2025). Антирадянське підпілля та партизанський рух білоруських націоналістів під час та після німецько-радянської війни (1941–1945 рр.). Етнічна історія народів Європи, (77), 151–165. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.14

Стаття присвячена дослідженню діяльності антирадянського підпілля та партизанського руху білоруських націоналістів проти радянських та німецьких окупантів в роки Другої світової війни та післявоєнний період. Зазначається, що завдяки діяльності Білоруської народної громади (БНГ) та Білоруської незалежницької партії (БНП) були створені партизанські організації білоруських націоналістів – Білоруський народний партизанський рух (БНПР) та Білоруська визвольна армія (БВА), які відіграли помітну роль в білоруському Русі Опору. Впродовж означеного періоду на території Білорусі, крім загонів радянських партизанів, активно діяли інші, некомуністичні за ідеологію збройні формування: польського націоналістичного партизанського руху, головним представником якого була Армія Крайова (АК) – підпільна військова організація, що знаходилась під загальним керівництвом польського еміграційного уряду в Лондоні; українського націоналістичного партизанського руху, представником якого спочатку була Українська повстанська армія «Поліська Січ» (УПА-ПС) та Українська народна революційна армія (УНРА) отамана Тараса Бульби-Боровця, до складу якої входили прихильники відновлення Української Народної Республіки 1917–1921 рр., а з середини 1943 р. – Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА) С. Бандери; білоруського націоналістичного партизанського руху, представниками якого були різні антикомуністичні організації прихильників незалежності Білорусі, які під час війни носили узагальнюючу назву Білоруський народний партизанський рух (так звана «партизанка»), а після закінчення окупації – Білоруська визвольна армія. У висновках автори наголошують, що історична правда про справжніх героїв партизанського руху в Білорусі поступово повертається до свідомості мільйонів громадян Республіки Білорусь, незважаючи на те, що лукашенківська кліка продовжує офіційно дотримуватись сфальсифікованих ідеологічних постулатів кремлівської влади. Визнання справедливої боротьби їх героїчних предків – це справа лише часу і перемоги демократії над тоталітаризмом в їх країні, в ім’я кращої долі майбутніх поколінь білоруського народу.