Пасіонарний чин корифеїв українського театру
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
2025
Автор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Том :
2
Випуск :
69
ISSN :
2520-6346
Початкова сторінка :
103
Кінцева сторінка :
119
Цитування :
[APA 7] КОВАЛІВ, Ю. (2025). Пасіонарний чин корифеїв українського театру. Літературознавчі студії, 2(69), 103–119. https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(69).103-119
[ДСТУ] КОВАЛІВ Ю. Пасіонарний чин корифеїв українського театру. Літературознавчі студії. 2025. Т. 2, № 69. С. 103—119. DOI: 10.17721/2520-6346.2(69).103-119 (дата звернення: 25.07.2026).
Стаття, присвячена вшануванню цьогорічних ювілярів Марка Кропивницького (22 травня 1840-21 квітня 1910) й Михайла Старицького (14 листопада 1820, за твердженням Вол. Поліщука на підставі відповідних документів, - 27 квітня 1904), не лише стосується висвітленню їхніх заслуг у формуванні професійного українського театру, становленню його репертуару й нового типу драматургії, а й обґрунтуванню їх адекватної відповіді на виклики дійсності, несприятливої для національної культури, літератури й мистецтва. Разом із братами Тобілевичами (М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий), Марією Заньковецькою, Ганною Затиркевич-Карпинською, І. Загорським, А. Максимовичем та ін. вони зважилися на пасіонарний чин культурно просвітницького спротиву, запозичивши назву від лідера хору давньогрецького театру, знайшовши нішу в репресивній русифікаторській політиці Російської імперії, чинили їй культурно-просвітницький спротив, водночас вивели український театр з аматорського рівня на рівень світового на кшталт Майнінгенського. Він відіграв неабияку конструктивну мистецьку та соціальну роль у поруйнованому національному житті, "став одиноким огнищем, біля якого могли збиратися українські сили", "почув себе як ворушилом українського руху" (Антонович, 2003, c. 146, 147), перетворився на трибуну просвітницького резистансу. Дарма що київський генерал-губернатор О. Дрентельн, керуючись поправкою до Емського указу, заборонив вистави в межах Київської губернії, корифеї з успіхом гастролювали на Кубані, Вороніжчині, в Саратові, Москві, Петербурзі, Варшаві, репрезентували соціально-побутовий з елементами етнографічного (М. Кропивницький), романтично-героїчний (М. Старицький), соціально-реалістичний (І. Карпенко-Карий) театри, котрі зазнавали певних змін, еволюціонувавши до Театрального товариства російсько-малоросійських артистів (П. Саксаганський) й стаціонарного театру М. Садовського у київському Народному Троїцькому домі, позначилися на експериментальному "Молодому театрі" Леся Курбаса з альтернативою української драматургії в річищі модернізму.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
373.63 KB
Контрольна сума :
(MD5):6053e2c2dda581754638c2bdffaaa32f
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 International