Втілена міська пам'ять: прогулянка, руїни та естетика турботи в сучасній Україні (кейс Тячева)
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
24 грудня 2025 р.
Мова основного тексту :
Англійська
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
2(17)
ISSN :
2616-9975
Початкова сторінка :
38
Кінцева сторінка :
42
Цитування :
[APA 7] Буцикіна, Є. О. (2025). Embodied Urban Memory: Walking, Ruins, and the Aesthetics of Care in Contemporary Ukraine (Tiachiv Case Study). Українські культурологічні студії, (2(17)), 38–42. https://doi.org/10.17721/UCS.2025.2(17).06
[ДСТУ] Буцикіна Є. О. Embodied Urban Memory: Walking, Ruins, and the Aesthetics of Care in Contemporary Ukraine (Tiachiv Case Study). Українські культурологічні студії. 2025. no. 2(17). P. 38—42. DOI: 10.17721/UCS.2025.2(17).06 (date of access: 17.07.2026).
В с т у п . У статті досліджується сучасний український міський досвід у межах втіленої естетики, феноменології та студій пам'яті; ходіння осмислюється як одночасно діагностична й естетична практика. В умовах пострадянської спадщини та воєнних трансформацій українські міста розглядаються не як раціонально спроєктовані цілісності, а як гетерогенні assemblages, сформовані часовими розривами, афективними напруженнями та нашарованими відсутностями. Спираючись на феноменологічну й екологічну естетику (Берлеант, Пецольд, Лейтинен), дослідження вбудовує ходіння в дебати про присутність, негативну естетику та міське сприйняття, наголошуючи на ролі чуттєвого тіла як посередника між особистою пам'яттю та колективною амнезією.
М е т о д и . Дослідження поєднує феноменологічний опис з історіографічним і мистецтвознавчим аналізом. Ходіння використовується як втілений дослідницький метод, що акцентує сенсорну увагу, просторову орієнтацію та афективну реакцію. Аналіз охоплює close reading сучасних українських мистецьких проєктів, у яких ходіння, документування та турбота постають як стратегії рефлексії й громадянської залученості. Додатково стаття містить автоетнографічний кейс, оснований на повторюваних практиках ходіння містом Тячів (Закарпатська область), що дозволяє ситуативно розглянути гібридний міський простір, сформований єврейськими, радянськими та пострадянськими нашаруваннями.
Р е з у л ь т а т и . Аналіз засвідчує, що українські художниці – зокрема Микита Кадан, Жанна Кадирова, Євгенія Бєлорусець, Іван Мельничук, Даніїл Ревковський, Вова Воротньов і колектив DE NE DE – використовують ходіння для активації руїн, пам'ятників і вернакулярних об'єктів як мнемічних поверхонь. Ці практики виявляють перетини індивідуальної пам'яті та колективного забування в межах політики декомунізації. Мистецькі дослідницькі платформи на кшталт Creating Ruin, а також проєкти Forms and Contents Івана Мельничука і Continuance of Ruin Футимського, формують естетику турботи, що віддає перевагу увазі до занепаду, матеріальних деталей і присутності, а не видовищності чи монументальним наративам.
В и с н о в к и . Стаття стверджує, що ходіння в сучасних українських міських контекстах функціонує як етична та естетична практика турботи. Через втілену взаємодію з фрагментованими й уразливими міськими середовищами ходіння постає як спосіб свідчення, опору та культурної тяглості в умовах війни й трансформацій.
М е т о д и . Дослідження поєднує феноменологічний опис з історіографічним і мистецтвознавчим аналізом. Ходіння використовується як втілений дослідницький метод, що акцентує сенсорну увагу, просторову орієнтацію та афективну реакцію. Аналіз охоплює close reading сучасних українських мистецьких проєктів, у яких ходіння, документування та турбота постають як стратегії рефлексії й громадянської залученості. Додатково стаття містить автоетнографічний кейс, оснований на повторюваних практиках ходіння містом Тячів (Закарпатська область), що дозволяє ситуативно розглянути гібридний міський простір, сформований єврейськими, радянськими та пострадянськими нашаруваннями.
Р е з у л ь т а т и . Аналіз засвідчує, що українські художниці – зокрема Микита Кадан, Жанна Кадирова, Євгенія Бєлорусець, Іван Мельничук, Даніїл Ревковський, Вова Воротньов і колектив DE NE DE – використовують ходіння для активації руїн, пам'ятників і вернакулярних об'єктів як мнемічних поверхонь. Ці практики виявляють перетини індивідуальної пам'яті та колективного забування в межах політики декомунізації. Мистецькі дослідницькі платформи на кшталт Creating Ruin, а також проєкти Forms and Contents Івана Мельничука і Continuance of Ruin Футимського, формують естетику турботи, що віддає перевагу увазі до занепаду, матеріальних деталей і присутності, а не видовищності чи монументальним наративам.
В и с н о в к и . Стаття стверджує, що ходіння в сучасних українських міських контекстах функціонує як етична та естетична практика турботи. Через втілену взаємодію з фрагментованими й уразливими міськими середовищами ходіння постає як спосіб свідчення, опору та культурної тяглості в умовах війни й трансформацій.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки::034 Культурологія
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
330.82 KB
Контрольна сума :
(MD5):2ad85ed7fae3a9cd5907a915c973add1
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International