Етнічна культура українців у живописі ХІХ – початку ХХ ст.: інтерпретація візуальних образів та аналіз інформативності

Традиційна українська культура репрезентує етнічні особливості народу, демонструє його самобутність та унікальність, зумовлену низкою культурних, соціально-економічних та політичних процесів. У ХІХ столітті започатковано багато етнографічних розвідок та досліджень, спрямованих на збереження культурної спадщини народу, які в подальшому призвели до активізації інтересу до вивчення української культури та традицій. Дослідники відвідували села, збираючи інформацію про звичаї, культуру та традиції народу, фіксуючи їх для подальших поколінь. Надалі з’явився аналіз цих робіт, який дозволив скласти уявлення про особливості матеріальної і духовної культури українського народу XIX – початку XX століття.
Важливим моментом для фіксації елементів традиційної культури стало винайдення фотоапарату. Однак до моменту активного його впровадження у наукові дослідження, етнографи послуговувалися допомогою художників, щоб здійснити замальовку пам’яток. Таким чином їхня співпраця дозволяла зафіксувати візуальну картину та здійснити етнографічний опис. В контексті цього дослідження акцент здійснено на живописі, як одній із форм збереження культурної спадщини. Живопис поєднує в собі естетичні функції, разом з тим, містить ґрунтовне змістовне наповнення, що дає змогу розглянути його як важливий елемент джерельної бази дослідження.
Ця дисертаційна робота хронологічно охоплює межі ХІХ – початку ХХ століть, адже це період поступового переходу від академізму та романтизму до утвердження реалізму в мистецтві на українських теренах. Тяжіння до принципів реалістичного відтворення дійсності зумовлено активізацією соціальних процесів, супроводжуючись піднесенням народних рухів та зміною мистецької парадигми, що трансформувала вектор від «високого» мистецтва естетизації міфології до прагматичного просвітництва, надавши живопису певної маніфестаційності, перетворивши його на «мальовану фотографію» сільського життя.
Актуальність роботи зумовлена необхідністю всебічного дослідження наявних джерел, розширення джерельної бази етнологічних досліджень за рахунок творів живопису, використовуючи їх не лише як ілюстративні матеріали, а і як потенційно важливе джерело в результаті їх детального опису та аналізу для дослідження особливостей української традиційної культури. Цей аспект набуває більшого значення в умовах російсько-української війни та небезпеки знищення чи втрати творів живопису, а також необхідності відстоювання української культурної спадщини на міжнародному рівні.
Результати дослідження дають змогу долучити твори українських художників до джерельної бази етнологічних досліджень, при цьому залучаючи суміжні наукові дисципліни для всебічного та комплексного їх аналізу, використовуючи, беззаперечно, критичний підхід.
Метою дослідження є встановлення інформативності таких творів та їх відповідності історичній дійсності. Гіпотезою є потенційна можливість їх використання задля наочного дослідження візуальних аспектів традиційної культури, і головним завданням є перевірка цього твердження шляхом залучення етнографічних досліджень, письмових свідчень та інших даних для встановлення правдивості наявних зображень.
Джерельну базу дослідження складають твори видатних українських малярів ХІХ – початку ХХ століть або таких, чиї життя і творчість були тісно пов’язані з Україною (Тарас Шевченко, Василь Штернберг, Іван Сошенко, Василь Тропінін, Микола Пимоненко, Сергій Васильківський, Костянтин Трутовський, Ілля Рєпін (Ріпин), Костянтин Айвазовський, Іван Соколов, Фотій Красицький, Володимир Орловський, Петро Левченко, Костянтин Крижицький, Корнило Устиянович, Микола Івасюк, Ярослав Пстрак, Олена Кульчицька, Іван Труш, Теофіл Копистинський), що містять у собі елементи матеріальної чи духовної культури українського етносу, включають зображення традиційного одягу, житла, елементів побуту, робочі процеси, святкування тощо.
Аналіз наявних наукових публікацій свідчить про активізацію інтересу до цього напрямку дослідження. Спорадичні спроби інтерпретувати етнічну культуру через живопис представлені подекуди у наукових статтях, або ж побіжно згадуються в етнографічній, історичній чи мистецтвознавчій літературі. Однак, узагальнивши та систематизувавши відомості, можна говорити про наявність широкого спектру інформації, що стосується даного питання, який потребує серйозного опрацювання.
Важливим елементом дослідження є обґрунтування методики роботи з творами образотворчого мистецтва як з потенційними джерелами етнографічної інформації та їх використання для подальших розвідок. Акцент зроблено саме на використання критичного та комплексного підходів, що зумовлено художнім характером твору та можливістю авторських корекцій, а також необхідністю перевірки точності інформації за допомогою додаткових джерел та історіографії.
Окреслено основні перспективи роботи із зображальними джерелами образотворчого типу та перешкоди, які постають на шляху їх дослідження. Зокрема визначено позитивні зрушення у діяльності представників музейної галузі, зміни у міжнародному визнанні певних художників представниками власне українського живопису, а також відзначення заходів зі збереження культурної спадщини. Разом з тим, висвітлено перешкоди на шляху дослідження, що характеризуються розпорошеним характером збереження культурної спадщини, загрозою її втрати або знищення, обмеженістю доступу для дослідження у воєнний час.
Живопис є віддзеркаленням суспільних ідей, інтересів та зацікавленостей, тож не дивно, що образотворче мистецтво ХІХ століття кардинально трансформувалося під впливом нових суспільних настроїв та течій. В загальному історичному контексті це період ліквідації кріпацтва, національних революцій, народних виступів, активізації наукових досліджень спрямованих на вивчення історії та культури, тож, закономірно, що ці аспекти по-різному проявилися в українському живописі. Українське село тривалий час зберігало свою форму, усталені звичаї, воно було законсервованим конструктом, що в досліджуваний період нечасто зазнавав суттєвих змін.
З ліквідацією кріпацтва залишалася проблема викупних платежів, використання важкої селянської праці, проте художників приваблював місцевий колорит на тлі загальних складних життєвих умов. Вони вбачали в українській культурі унікальність та особливість, її відмінність від сусідніх, їх завжди приваблював образ українського села, в якому вони вбачали ідилічність, що часто знаходило своє відображення на полотнах.
Аналіз загальних історичних процесів, які відбувалися у даний період, дає змогу скласти уявлення про фундаментальні чинники, що заклали підвалини для розвитку та утвердження реалізму на українських теренах. Цінність такого аналізу криється у розумінні базових постулатів, на яких будувалися організації і товариства художників-реалістів, що, в свою чергу, зумовлює розуміння об’єктивності відтворення ними дійсності.
У дослідженні розкриваються основні аспекти діяльності художників, ореол їхньої роботи, що дає змогу проаналізувати регіональну специфіку відтворених ними особливостей традиційної культури, зокрема представників різних історико-етнографічних районів. Відмінності у відтворенні ними елементів культури пояснюються загальними умовами перебування українських земель у складі різних імперій, а також кліматичними, географічними, соціально-економічними та культурними впливами.
У роботі здійснено інтерпретацію жіночих та чоловічних візуальних образів на полотнах малярів ХІХ – початку ХХ століть відповідно до їх вікової та соціальної категорій. Опис здійснено із залученням надбань сучасних гендерних досліджень, розроблених на основі матеріалів польових експедицій, тобто у відповідності до наявних етнографічних джерел. Візуальне відтворення таких образів дає змогу краще побачити ментальні риси, етнічний характер, вони демонструють поширені стереотипи, укорінені у свідомості традиційного суспільства, дають змогу простежити загальні особливості, на яких фокусувалися художники.
Особливу увагу приділено відтворенню образу жінки у різні етапи її дорослішання та соціального становища, регламентованого патріархальним укладом. Жінки на картинах почасти фігурують як ключові постаті сюжетних композицій. Маляри часто демонструють певні їх риси, обов’язки, зони відповідальності, розкриваючи роль жінки у житті родини, сфери її соціальної взаємодії та спосіб життя. Розглянуто роль і статус чоловіка та сфери його впливів у родині та громаді, що дає змогу краще зрозуміти загальний образ сформований митцями аби виокремити вияви індивідуалізму. До того ж, окремий підрозділ присвячено змалюванню образу дитини, що частково розкриває ставлення до дітей у традиційній культурі та їх взаємодію з оточенням.
У дослідженні проаналізовано наявний матеріал за картинами художників, що відображає елементи матеріальної і духовної культури народу, зокрема традиційний костюм, структуру поселення, народну архітектуру та звичаї, обряди і традиції, що потрапили у фокус уваги митців. Розкрито сутнісні регіональні особливості, здійснено опис у відповідності до наявних етнографічних матеріалів.
Висновки дослідження окреслюють результати роботи за ключовими напрямками, можуть бути використані для майбутніх досліджень творів живопису в контексті етнографічних розробок, розкриваючи перспективи подальших розвідок у даному напрямку, підготовці наступних матеріалів, використовуючи окреслену групу джерел або із залученням робіт інших малярів, розроблену методологію та принципи викладу. Це дослідження, маючи етнографічний характер у своїй основі, перебуває на перетині етнологічної, історичної та мистецтвознавчої наук, тож може бути застосоване для досліджень інших галузей та напрямків.

Криштопа М. Ю. Етнічна культура українців у живописі ХІХ – початку ХХ ст.: інтерпретація візуальних образів та аналіз інформативності : дис. … доктора філософії : 032 Історія та археологія / Наук. кер. О. П. Гончаров. Київ, 2025. 262 с.