Зооніми в концептуальній структурі античного наративу

Чакал, І. (2026). Зооніми в концептуальній структурі античного наративу. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 98–103. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.15

Вступ. У статті здійснено системний аналіз функціонування зоонімів у романі Ахілла Татія "Левкіппа і Клітофонт" (ІІ ст. н.е.), що є одним із найвишуканіших зразків грецької прозаїчної белетристики. Актуальність дослідження полягає у виявленні наскрізних концептів-зоонімів, які формують образну систему твору, виконують риторичні, інтертекстуальні та емоційні функції, а також відображають культурні й філософські узагальнення античного світосприйняття. Метою статті є опис домінантних зоонімів у структурі роману та встановлення їхньої ролі у побудові художнього дискурсу.
Методи. Методологія дослідження поєднує лексико-семантичний, стилістичний, інтертекстуальний та кількісний аналіз для визначення частотності й домінантності лексем, а також типологічний підхід для групування зоонімів у семантичні поля. Риторико-стилістичний та культурологічний методи дозволили простежити алюзії, символіку та концептуальні функції зоонімів у художньому тексті.
Результати. Результати аналізу засвідчили, що зооніми-домінанти (ὁ ἵππος, τὸ θηρίον, ὁ ὄρνις, ὁ ὄφις, ὁ κώνωψ, ὁ ἰχθύς) виконують багатопланові функції. Кінь постає символом благородства, тілесної пристрасті та соціального маркування; звір – універсальним образом дикості, небезпеки й дегуманізації; птах – носієм сакральних, естетичних та космологічних значень; змія – метафорою небезпеки, еротичної амбівалентності й трансформації; комар – емблемою риторичної інверсії та іронічної героїзації; риба – образом жертв стихії, метафорою багатства й гармонійного співіснування. Усі ці концепти реалізуються як у прямому номінативному, так і в переносному значенні, формуючи багатовимірну образну систему роману.
Висновки. У висновках підкреслено, що зооніми у романі Ахілла Татія не обмежуються номінацією тваринного світу, а стають поетичними структурами, які забезпечують ритмізацію наративу, візуалізацію подій, створення міфологічних алюзій та емоційне залучення читача. Вони становлять перехідну ланку між буквальним і метафоричним уживанням, виконують лінгвопрагматичну функцію та відображають антропоцентричний характер античного мислення. Таким чином, зооніми-домінанти формують унікальну концептосферу твору, що поєднує реальне й міфологічне, тілесне й символічне, індивідуальне й універсальне.