КОНЦЕПЦІЯ КНИЖКОВОГО ВОЛОДІННЯ ПРИ ВІНДИКАЦІЇ МАЙНА

ХАРЧЕНКО, Г. (2025). THE CONCEPT OF BOOK POSSESSION IN PROPERTY VINDICATION. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal Studies, 128(2), 72–76. https://doi.org/10.17721/1728-2195/2024/2.128-13

Вступ. Останнім часом у судову практику України Верховним Судом уведено концепцію книжкового володіння, яка істотно змінює попередньо існуючий підхід визначення критерію наявності в особи володіння нерухомим майном. Таке нововведення викликає як підтримку, так і критику з боку правознавців. Закономірно виникає потреба визначитись із доцільністю таких змін, з'ясувати їх правові витоки й причини та, відповідно, здійснити для цього критичний аналіз.
Методи. Для досягнення мети дослідження використано такі методи, як формально-логічний, діалектичний, порівняльний.
Результати. Зазначено, що, на відміну від традиційного підходу, коли при розгляді справ щодо віндикації майна володіння ним визначалось виключно на підставі факту фізичного утримання речі, у новій концепції книжкового володіння володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права на це майно в установленому законом порядку. Зміна попередньої концепції віндикації майна закономірно змінила правозастосовну практику розгляду цієї категорії судових справ. У ситуації, коли, наприклад, право власності зареєстровано за позивачем, а де-факто володільцем майна є відповідач, Верховний Суд вбачає належним способом захисту не віндикаційний позов, як це було раніше, а негаторний позов, оскільки наявність запису в державному реєстрі свідчить, на думку суду, що володіння майном не порушено. Така зміна парадигми має різні наслідки в правозастосовній практиці, зокрема через те, що на негаторний позов, за висновком Верховного Суду, позовна давність не поширюється, тоді як на віндикаційний позов – навпаки.
Висновки. Концепція книжкового володіння нівелює відмінності між віндикаційним і негаторним позовами. Вона не базується на якійсь конкретній нормі закону, а є вільною і доктринальною інтерпретацією Верховним Судом цивільного законодавства, який, окрім іншого, не взяв до уваги, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за законом фіксуються речові права особи на таке майно, а не факт реального володіння ним.