Історичне становлення геополітичної суб’єктності України від початкових етапів до кінця ХІХ століття

Грабовська, І., & Грабовський, С. (2024). Історичне становлення геополітичної суб’єктності України від початкових етапів до кінця ХІХ століття. Українознавство, (2 (91)), 207–223. https://doi.org/10.17721/2413-7065.2(91).2024.308590

Стаття присвячена проблемам історичної динаміки й закономірностей розвитку геополітичної суб’єктності України. Автори зазначають, що в давньоукраїнські часи Київська держава, безумовно, була важливим геополітичним суб’єктом Центрально-Східної Європи. Потім ця роль перейшла до Галицько-Волинського (Руського) королівства. З утратою цим королівством державної незалежності певний час навіть латентної суб’єктності українські землі не мали, а у XV–XVІ століттях осердям латентної геополітичної суб’єктності України стали володіння князів Острозьких. З кінця XVІ століття роль носія латентної геополітичної суб’єктності (яка за гетьмана Сагайдачного набувала рис актуальної) перейшла до українського козацтва, січового та реєстрового. Козацька держава, започаткована Богданом Хмельницьким, на кілька десятиліть стала вагомою геополітичною силою, потім утратила свою повноцінну суб’єктність, перетворившись на автономію у складі Московії. Спроби Івана Мазепи та Пилипа Орлика відновити державну незалежність і геополітичну суб’єктність завершилися невдачею, тому закономірним стало повернення до стадії латентної геополітичної суб’єктності. Автори аналізують причини втрати Україною навіть такого типу суб’єктності наприкінці XVІІІ століття та доходять висновку, що ранньомодерна козацька нація вже втратила свою життєвість у нових історичних умовах. А тому формування основ латентної, тим більше актуальної геополітичної суб’єктності відбувалося у ХІХ столітті разом із формуванням модерної української нації як нації європейської. У статті описуються й аналізуються перші прояви геополітичної суб’єктності України у 1847–1849 і 1876–1882 роках у європейському контексті. Ці прояви суб’єктності України, поділеної між двома імперіями, ще не мали всіх ознак загальнонаціональних феноменів, проте наприкінці ХІХ століття латентна суб’єктність цілісної української нації стає все більш очевидною, а її еліта починає формувати наукове та публіцистичне обґрунтування здобуття державності й актуальної геополітичної суб’єктності.