Самоідентифікація філософії як завдання сучасності: історико-філософський вимір

Дисертаційне дослідження присвячене систематичному вивченню та історико-філософській експлікації дискурсу самоідентифікації філософії в українській культурі ХХ-ХХІ століть, визначенню його атрибутивних характеристик, специфічних рис та змістовних особливостей, обґрунтуванню умов можливості застосування світового та національного досвіду самоідентифікації філософії до розробки стратегій трансформації сучасної філософської науки та освіти України, які відповідають актуальним суспільним запитам і потребам в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення України.
Дисертаційне дослідження містить комплексну характеристику дискурсу і теоретичне узагальнення досвіду самоідентифікації філософії в українській філософській культурі ХХ-ХХІ століть, теоретична реконструкція його структури, яка включає культурний кластер української наукової еміграції; культурний кластер радянської доби першої половини ХХ століття; культурний кластер радянської доби другої половини ХХ століття (Київська філософська школа); культурний кластер пострадянської доби та культурний кластер сучасної української філософії.
У дисертаційному дослідженні розкрито структуру зміст дискурсу самоідентифікації філософії в сучасній академічній культурі України. Обґрунтовано, що самоідентифікація сучасної української філософії здійснюється на трьох основних рівнях: (1) міжпоколіннєвому; (2) міжінституційному; (3) міжнародному, кожен з яких має два субрівні: (1) внутрішньогенераційного діалогу та (2) інтерінституційного діалогу.
Перший розділ дисертаційного дослідження містить аналітичний огляд сучасної наукової літератури, що стосується теми та проблеми дисертаційної роботи, уточнення змісту ключових категорій та понять, які використовуються у дисертаційному дослідженні, обґрунтування умов можливості застосування метафілософських категорій та понять до аналізу історичного розвитку української філософії. У цій частині дисертації автор обґрунтовує звʼязок метафілософії із самоідентифікацією філософії. В контексті самоідентифікації філософії, метафілософія допомагає розуміти, як філософія визначає своє місце та роль у світі знання, які принципи вона обирає для розв’язання філософських проблем, і які критерії вона встановлює для визначення своєї ефективності. Таким чином, метафілософія допомагає філософії розуміти саму себе, визначаючи її ідентичність та її місію у філософському світі.
Другий розділ дисертації присвячений дослідженню метафілософських студій, що отримали розвиток у західній філософії. Автор здійснив аналіз основних проблем самоідентифікації філософії в історії західної філософії, а також дослідив роль і функції метафілософських досліджень у сучасній західній філософії. Автор дійшов до висновку, що ключовою ідеєю західноєвропейського метафілософського дискурсу є позиція Р. Рорті, згідно з якою філософія повинна бути посередником між минулим і майбутнім, гармонізуючи старі та нові переконання і адаптуючись до змін у культурному контексті. Філософія є практикою постійного перегляду наших уявлень про світ і допомагає зберегти живучість філософського дискурсу в епоху стрімкого розвитку технологій та культурних трансформацій.
У третьому розділі дисертації міститься характеристика основних змістовних етапів розвитку дискурсу самоідентифікації філософії в українській культурі радянської доби, а саме: (1) етапу «воєнного комунізму» (1918 – 1921), (2) етапу «нової економічної політики» (1921 – 1928), (3) етапу від перших політичних процесів і Голодомору в УСРР (1928 – 1932) до початку Другої світової війни (4) етапу діяльності Київської філософської школи. У цій частині дисертації автор проінтерпретував чотири публічні дискусії («філософську», «партійну», «театральну» та «літературну») як форму розвитку дискурсу самоідентифікації української філософії.
Також у цьому розділі дисертації автор дійшов до висновку про ключову роль «усної філософії» у дискурсі самоідентифікації української філософії радянської та початку пострадянської доби. Найбільш впливові представники Київської філософської школи (В. Горський, М. Попович, В. Табачковський та ін.), діяльність яких припала на радянський та пострадянський період розвитку української філософської культури використовували «усну філософію» як новаторську жанрово-тематичну форму відвертих розмов-спогадів, які не могли стати об’єктом цензури радянські часи та не потребували інституційного вираження у пострадянський період.
Четвертий розділ дисертації містить результати дослідження змістовних та функціональних особливостей дискурсу самоідентифікації філософії в сучасній інтелектуальній культурі України в умовах світоглядної кризи пострадянської доби та сучасного стану української академічної культури. Розділ презентує у систематизованій формі метафілософські рефлексії українських філософів пізньої радянської та пострадянської доби, а також теоретичне узагальнення змісту дискурсу самоідентифікації філософії в сучасній академічній культурі України. Автор доходить до висновку, що самоідентифікація сучасної української філософії здійснюється на трьох основних рівнях: (1) міжпоколіннєвому; (2) міжінституційному; (3) міжнародному, кожен з яких має два субрівні: (1) внутрішньогенераційного діалогу та (2) інтерінституційного діалогу. Змістовно дискурс самоідентифікації сучасної української філософії розвивається в рамках змістовно-тематичних напрямів «історії української філософії», «прикладної філософії», «методологій дослідження історії української філософії».
Інтегральним результатом дисертаційного дослідження є розроблена та обґрунтована автором концептуальна модель трансформації сучасної філософської науки та освіти України з урахуванням викликів та потреб воєнного стану та повоєнного відновлення України. Автор доходить до практичного висновку, що проєктування розвитку сучасної філософської науки та освіти найбільш доцільно та ефективно здійснювати на основі динамічного поєднання внутрішньогенераційного, міжпоколіннєвого, міжінституційного та міжнародного рівнів академічного діалогу. Автором доведено, що відсутність, або слабка функціональність будь-якого із наведених рівнів є фактором ризику поляризації академічної спільноти України, що містить потенційні загрозу дестабілізації суспільного консенсусу з подальшим виникненням кризових явищ у практиках національної ідентичності.

Бугров М.В. Самоідентифікація філософії як завдання сучасності: історико­філософський вимір : дис. ... доктора філософії : 033 Філософія / наук. кер. С.В. Руденко. Київ, 2024. 211 с.