Параметри
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «АРЕШТ МАЙНА» У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
23 листопада 2018 р.
Автор(и) :
Котова, О.С
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Випуск :
3
ISSN :
2413-5372
Початкова сторінка :
141
Кінцева сторінка :
149
Цитування :
Котова, О. (2018). Problems in defining the concept of «arresting property» in a criminal proceeding. Вісник кримінального судочинства(3), 141–149.
В статті розглянуто актуальні для сучасної науки кримінального процесу і правозастосовної практики проблеми формулювання поняття «арешт майна в кримінальному провадженні». Правильність його визначення має важливе значення, оскільки дають змогу правозастосовнику усвідомити сутність правового явища, законно застосувати норму права, мотивувати кримінальне процесуальне рішення, забезпечити дотримання прав та свобод людини тощо.
Метою статті є аналіз запропонованого законодавцем у ч. 1 ст. 170 КПК України поняття «арешт майна» скрізь призму надбань вітчизняної науки щодо формування понять права та на підставі виявлених дефектів побудови розглядуваного поняття розробка його авторського наукового визначення.
Автор з огляду на логіку й теорію права критично проаналізував поняття «арешт майна», наведене законодавцем у ч. 1 ст. 170 КПК. Зроблено висновок, що коли розглядати стандарти доказування, котрі містяться в КПК, як ієрархічну структуру, між складовими якої є логічний зв’язок, та які створюють послідовну систему обґрунтованості знання у кримінальному провадженні, то може зазнати критики побудова стандартів доказування
«сукупність підстав» і «розумних підозр», що викладені законодавцем у зворотній послідовності. Крім того, стандарт «розумна підозра» пропонується застосовувати до завдань арешту майна.
Робиться висновок, що «наявність достатніх підстав вважати» та «розумні підозра» – це стандарти доказування, які як результат цілеспрямованої діяльності сторони обвинувачення (а також у випадках, передбачених КПК цивільного позивача), повинні забезпечити той рівень переконання, який сприятиме формуванню у слідчого судді або суду впевненості про необхідність арешту майна.
На підставі проведеного аналізу запропоновано авторське визначення поняття «арешт майна», під яким автор розуміє тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує достатньо підстав уважати, що воно є або може бути речовим доказом, підлягати спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, при наявності обґрунтованої підозри, що незастосування цього заходу призведе до приховування, зникнення, втрати, пошкодження, псування, знищення, використання, перетворення, пересування, продажу, передачі майна.
Метою статті є аналіз запропонованого законодавцем у ч. 1 ст. 170 КПК України поняття «арешт майна» скрізь призму надбань вітчизняної науки щодо формування понять права та на підставі виявлених дефектів побудови розглядуваного поняття розробка його авторського наукового визначення.
Автор з огляду на логіку й теорію права критично проаналізував поняття «арешт майна», наведене законодавцем у ч. 1 ст. 170 КПК. Зроблено висновок, що коли розглядати стандарти доказування, котрі містяться в КПК, як ієрархічну структуру, між складовими якої є логічний зв’язок, та які створюють послідовну систему обґрунтованості знання у кримінальному провадженні, то може зазнати критики побудова стандартів доказування
«сукупність підстав» і «розумних підозр», що викладені законодавцем у зворотній послідовності. Крім того, стандарт «розумна підозра» пропонується застосовувати до завдань арешту майна.
Робиться висновок, що «наявність достатніх підстав вважати» та «розумні підозра» – це стандарти доказування, які як результат цілеспрямованої діяльності сторони обвинувачення (а також у випадках, передбачених КПК цивільного позивача), повинні забезпечити той рівень переконання, який сприятиме формуванню у слідчого судді або суду впевненості про необхідність арешту майна.
На підставі проведеного аналізу запропоновано авторське визначення поняття «арешт майна», під яким автор розуміє тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує достатньо підстав уважати, що воно є або може бути речовим доказом, підлягати спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, при наявності обґрунтованої підозри, що незастосування цього заходу призведе до приховування, зникнення, втрати, пошкодження, псування, знищення, використання, перетворення, пересування, продажу, передачі майна.
Тип зібрання :
Publication
Файл(и) :
Вантажиться...
Формат
Adobe PDF
Розмір :
536.8 KB
Контрольна сума:
(MD5):9132e6bf6b9a88660c9b3b1c9b174158
Ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons CC BY