Арабськомовний дипломатичний дискурс у лінгвопрагматичному висвітленні
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
29 квітня 2026 р.
Автор(и) :
Москаленко, Кирило Вікторович
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Москаленко, К. В. (2026). Арабськомовний дипломатичний дискурс у лінгвопрагматичному висвітленні [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/34886
[ДСТУ] Москаленко К. В. Арабськомовний дипломатичний дискурс у лінгвопрагматичному висвітленні : дис. … доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2026. 300 с.
Москаленко К. В. Арабськомовний дипломатичний дискурс у лінгвопрагматичному висвітленні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню лінгвопрагматичних характеристик письмових та усних арабських дипломатичних текстів, які складають основу арабськомовного дипломатичного дискурсу.
На відміну від досліджень, спрямованих на аналіз історії становлення дипломатії в арабському світі як такої, питання специфіки укладання арабських дипломатичних текстів в арабськомовному науковому просторі не є достатньо висвітленим. Зокрема праці таких арабських дослідників, як С. Абаг, М. ат-Табі, С. Х. аль Фатляві, М. Халаф [57; 92; 69; 109] та ін., ґрунтуються насамперед на соціально-релігійних чинниках дипломатії як виду діяльності і не торкаються філологічних аспектів функціонування відповідних документів. Щодо українського дослідницького поля, то основи вивчення арабської дипломатії та арабськомовного дипломатичного та політичного дискурсів лише закладаються (О. Богомолов, Л. Музаннар, А. Кучеренко, О. Сегеда, В. Смолянюк) [11; 39; 26; 45].
Чисельність країн арабського світу, розмаїття їхніх політичних систем, своєрідність впливу історико-соціальних аспектів та різнонаправленість текстів, що складають дипломатичний дискурс залежно від його усного чи письмового виміру, є факторами, що формують лінгвопрагматичний комплекс завдань вивчення арабських дипломатичних текстів. Попри поширені уявлення щодо лаконічності та небагатослівності, характерних для комунікації між дипломатами, ці складові арабськомовного дипломатичного дискурсу не є головними його рисами, натомість вони сприяють формуванню ширшого поля елементів впливу продуцента на реципієнта, а ступінь їх залучення регулюється залежно від виміру дискурсу (усний чи письмовий), типу тексту (якщо письмовий – тип документу, якщо усний – умови виголошення тексту (промова, дебати і т. п.)) та контексту, що зумовлює появу тексту.
У першому розділі «Теоретичні засади вивчення арабськомовного дипломатичного дискурсу» розглянуто визначення дискурсу в українській та арабській лінгвістиці та висвітлено історико-культурні чинники формування арабськомовного дипломатичного дискурсу. З огляду на властиві для дипломатії принципи поваги до традицій та протокольних елементів спілкування питання віднайдення її соціокультурного джерела є визначальним задля кращого розуміння подальшого вектору розвитку. Проаналізовано вплив Корану на становлення дипломатії та дискурсу дипломатичних документів в арабському мовознавстві, описано характерні для ключових періодів становлення арабської державності історичні, політичні та соціально-культурні чинники ведення дипломатичної діяльності. З’ясовано, що поява Священного письма і активна діяльність пророка Мухаммада, спрямована на поширення Корану серед ближніх та інших племен, сприяли формуванню мистецтва риторики, специфічного арабського красномовства, широко застосованого й для дипломатичних цілей. Розглянуто особливості історичного розвитку арабської дипломатії від часів праведних халіфів, Омейядів та Аббасидів до доби Османської імперії й далі.
У другому розділі «Арабські дипломатичні документи в лінгвопрагматичному висвітленні» після окреслення етапів становлення та розвитку мови арабської дипломатії розглянуто питання класифікації дипломатичних документів у сучасній науці, визначено і проаналізовано найбільш показові для арабського дипломатичного дискурсу різновиди – ноти, комюніке і листи. Було здійснено комплексний аналіз емпіричного матеріалу арабських вербальних нот, листів та комюніке на лексико-граматичному та лінгвопрагматичному рівнях. Встановлено, що попри беззаперечну належність текстів усіх розглянутих документів до офіційно-ділового стилю, наявною є різниця на рівні позиціонування адресата відносно адресанта (дієслова першої особи однини наявні виключно у текстах листів), клішованих форм (не є характерними для комюніке), імплікатур (переважають у текстах нот та листів) та інших чинників, що формують лінгвопрагматичний вимір тексту. Для усіх досліджених текстів характерними є низька частотність застосування запозиченої лексики, переважання абстрактних іменників над конкретними, відносних прикметників над якісними, складні речення із середньою довжиною 40 та більше слів, часте застосування дейксису з метою урізноманітнення лінгвопрагматичного інструментарію.
У третьому розділі «Письмовий та усний різновиди арабськомовного дипломатичного дискурсу: спільне та відмінне» визначено специфіку взаємозалежності письмового та усного вимірів мови арабської дипломатії, проаналізовано низку промов арабських політичних діячів, визначено спільні та відмінні порівняно з письмовими текстами характеристики на лексико-граматичному та лінгвопрагматичному рівнях. Встановлено, що письмовий та усний різновиди арабськомовного дипломатичного дискурсу є взаємозалежними, а головна відмінність останнього пов’язана насамперед з візуальним та слуховим аспектами декламування промов, адже їхня підготовка провадиться здебільшого шляхом підготовки письмового драфту цільового тексту. Іншими ключовими особливостями усних звернень є персоналізованість дискурсу, відсутність абзацної структуризації, інтонаційний розподіл складових тексту, паузи у декламуванні, помилки продуцента при декламуванні, клішованість. Аналіз сугестивного потенціалу усного дипломатичного арабськомовного дискурсу засвідчив, що психологічний вплив адресата на аудиторію у випадку з усними текстами є вагомішим, адже реципієнт у цьому випадку має менше часу задля осмислення та сприйняття інформації. Встановлено, що серед найбільш використовуваних комунікативних стратегій наявні як абсолютно, так і відносно кооперативні, зокрема стратегії інформування, політкоректності, переконування, спонукання, схвалення (абсолютно кооперативні), уникання, звинувачування та хизування (відносно кооперативні).
Ключові слова: арабська мова, арабськомовний дипломатичний дискурс, офіційно-діловий стиль, дипломатичне листування, лінгвопрагматика, комунікація, текст, промова.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню лінгвопрагматичних характеристик письмових та усних арабських дипломатичних текстів, які складають основу арабськомовного дипломатичного дискурсу.
На відміну від досліджень, спрямованих на аналіз історії становлення дипломатії в арабському світі як такої, питання специфіки укладання арабських дипломатичних текстів в арабськомовному науковому просторі не є достатньо висвітленим. Зокрема праці таких арабських дослідників, як С. Абаг, М. ат-Табі, С. Х. аль Фатляві, М. Халаф [57; 92; 69; 109] та ін., ґрунтуються насамперед на соціально-релігійних чинниках дипломатії як виду діяльності і не торкаються філологічних аспектів функціонування відповідних документів. Щодо українського дослідницького поля, то основи вивчення арабської дипломатії та арабськомовного дипломатичного та політичного дискурсів лише закладаються (О. Богомолов, Л. Музаннар, А. Кучеренко, О. Сегеда, В. Смолянюк) [11; 39; 26; 45].
Чисельність країн арабського світу, розмаїття їхніх політичних систем, своєрідність впливу історико-соціальних аспектів та різнонаправленість текстів, що складають дипломатичний дискурс залежно від його усного чи письмового виміру, є факторами, що формують лінгвопрагматичний комплекс завдань вивчення арабських дипломатичних текстів. Попри поширені уявлення щодо лаконічності та небагатослівності, характерних для комунікації між дипломатами, ці складові арабськомовного дипломатичного дискурсу не є головними його рисами, натомість вони сприяють формуванню ширшого поля елементів впливу продуцента на реципієнта, а ступінь їх залучення регулюється залежно від виміру дискурсу (усний чи письмовий), типу тексту (якщо письмовий – тип документу, якщо усний – умови виголошення тексту (промова, дебати і т. п.)) та контексту, що зумовлює появу тексту.
У першому розділі «Теоретичні засади вивчення арабськомовного дипломатичного дискурсу» розглянуто визначення дискурсу в українській та арабській лінгвістиці та висвітлено історико-культурні чинники формування арабськомовного дипломатичного дискурсу. З огляду на властиві для дипломатії принципи поваги до традицій та протокольних елементів спілкування питання віднайдення її соціокультурного джерела є визначальним задля кращого розуміння подальшого вектору розвитку. Проаналізовано вплив Корану на становлення дипломатії та дискурсу дипломатичних документів в арабському мовознавстві, описано характерні для ключових періодів становлення арабської державності історичні, політичні та соціально-культурні чинники ведення дипломатичної діяльності. З’ясовано, що поява Священного письма і активна діяльність пророка Мухаммада, спрямована на поширення Корану серед ближніх та інших племен, сприяли формуванню мистецтва риторики, специфічного арабського красномовства, широко застосованого й для дипломатичних цілей. Розглянуто особливості історичного розвитку арабської дипломатії від часів праведних халіфів, Омейядів та Аббасидів до доби Османської імперії й далі.
У другому розділі «Арабські дипломатичні документи в лінгвопрагматичному висвітленні» після окреслення етапів становлення та розвитку мови арабської дипломатії розглянуто питання класифікації дипломатичних документів у сучасній науці, визначено і проаналізовано найбільш показові для арабського дипломатичного дискурсу різновиди – ноти, комюніке і листи. Було здійснено комплексний аналіз емпіричного матеріалу арабських вербальних нот, листів та комюніке на лексико-граматичному та лінгвопрагматичному рівнях. Встановлено, що попри беззаперечну належність текстів усіх розглянутих документів до офіційно-ділового стилю, наявною є різниця на рівні позиціонування адресата відносно адресанта (дієслова першої особи однини наявні виключно у текстах листів), клішованих форм (не є характерними для комюніке), імплікатур (переважають у текстах нот та листів) та інших чинників, що формують лінгвопрагматичний вимір тексту. Для усіх досліджених текстів характерними є низька частотність застосування запозиченої лексики, переважання абстрактних іменників над конкретними, відносних прикметників над якісними, складні речення із середньою довжиною 40 та більше слів, часте застосування дейксису з метою урізноманітнення лінгвопрагматичного інструментарію.
У третьому розділі «Письмовий та усний різновиди арабськомовного дипломатичного дискурсу: спільне та відмінне» визначено специфіку взаємозалежності письмового та усного вимірів мови арабської дипломатії, проаналізовано низку промов арабських політичних діячів, визначено спільні та відмінні порівняно з письмовими текстами характеристики на лексико-граматичному та лінгвопрагматичному рівнях. Встановлено, що письмовий та усний різновиди арабськомовного дипломатичного дискурсу є взаємозалежними, а головна відмінність останнього пов’язана насамперед з візуальним та слуховим аспектами декламування промов, адже їхня підготовка провадиться здебільшого шляхом підготовки письмового драфту цільового тексту. Іншими ключовими особливостями усних звернень є персоналізованість дискурсу, відсутність абзацної структуризації, інтонаційний розподіл складових тексту, паузи у декламуванні, помилки продуцента при декламуванні, клішованість. Аналіз сугестивного потенціалу усного дипломатичного арабськомовного дискурсу засвідчив, що психологічний вплив адресата на аудиторію у випадку з усними текстами є вагомішим, адже реципієнт у цьому випадку має менше часу задля осмислення та сприйняття інформації. Встановлено, що серед найбільш використовуваних комунікативних стратегій наявні як абсолютно, так і відносно кооперативні, зокрема стратегії інформування, політкоректності, переконування, спонукання, схвалення (абсолютно кооперативні), уникання, звинувачування та хизування (відносно кооперативні).
Ключові слова: арабська мова, арабськомовний дипломатичний дискурс, офіційно-діловий стиль, дипломатичне листування, лінгвопрагматика, комунікація, текст, промова.
Галузі знань та спеціальності :
B11 Філологія (за спеціалізаціями)
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
2.17 MB
Контрольна сума :
(MD5):c91f4aad9db92b8284f50b1e54188f0d
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International