Українські традиційні і сучасні уявлення про смерть і підготовку до неї

Громова, Н., & Конта, Р. (2026). Українські традиційні і сучасні уявлення про смерть і підготовку до неї. Етнічна історія народів Європи, (78), 31–36. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2026.78.04

Актуальність. Тема смерті та підготовки до неї посідає особливе місце в традиційному світогляді українців і залишається однією з найменш трансформованих сфер народної культури. В умовах сучасних соціальних змін, зокрема воєнних втрат серед військових і цивільного населення України, осмислення традиційних і сучасних уявлень про смерть набуває особливої наукової та суспільної значущості, оскільки сприяє глибшому розумінню механізмів колективної пам’яті, ідентичності та психологічної адаптації до втрат. Мета. Метою статті є аналіз традиційних і сучасних українських уявлень про смерть, потойбічний світ та підготовку людини до переходу з життя у смерть, а також виявлення світоглядних, релігійних і соціокультурних чинників, що забезпечують незмінність поховальної обрядовості та світоглядних уявлень про потойбіччя. Методи. Дослідження ґрунтується на використанні емпіричних та теоретичних методів, що застосовуються в етнології та в інших гуманітарних науках: аналізу, синтезу, історико-порівняльного методу, описового методу. Застосовано аналіз етнографічних праць ХІХ–ХХІ ст., фольклору (передовсім прислів’їв і приказок), сучасних усних свідчень, а також матеріалів медіапростору. Метод інтерпретації дозволив розкрити символічне та світоглядне значення поховальних практик і пов’язаних із ними вірувань. Результати. Встановлено, що уявлення про смерть і похоронні практики в українській традиції є одними з найбільш сталих і консервативних елементів культури, особливо в сільському середовищі. Проаналізовано народні концепції «хорошої» і «поганої» смерті, роль християнської релігійності та культу предків у формуванні ставлення до померлих. Окрему увагу приділено практикам прижиттєвої підготовки до смерті, зокрема формуванню «вузлика на смерть», заготовленню труни, складанню сценаріїв похорону, встановленню надгробків і написанню епітафій за життя. Висновки. Зроблено висновок, що прижиттєва підготовка до смерті та збереження традиційної поховальної обрядовості виконують не лише практичну, а й важливу психологічну та світоглядну функцію, сприяючи прийняттю неминучості смерті та зниженню екзистенційної тривоги. Поховальні практики постають як значущий механізм колективної пам’яті й культурної спадкоємності, що адаптується до нових історичних умов, зберігаючи водночас свої базові смисли. Отримані результати можуть бути використані в подальших етнологічних, культурологічних і міждисциплінарних дослідженнях теми смерті та традиційних світоглядних уявлень українців.