Адміністративно-правові механізми управління медичним забезпеченням збройних сил: історичний досвід та сучасні тенденції

Грищук, Б. А. (2025). Адміністративно-правові механізми управління медичним забезпеченням збройних сил: історичний досвід та сучасні тенденції. Соціальне Право, (3), 169-183. https://doi.org/10.32751/2617-5967-2025-03-17

У статті здійснено комплексний аналіз адміністративно-правових механізмів управління медичним забезпеченням Збройних Сил України в контексті історичного розвитку та сучасних викликів повномасштабної війни. Зазначено, що ефективність медичного забезпечення є критичним чинником боєздатності війська, а бойові дії виявили як досягнення, так і системні проблеми у сфері нормативного регулювання та управлінської узгодженості.
Значну увагу приділено еволюції системи військової медицини та формуванню її нормативно-правової бази. Простежено шлях від фрагментарних спроб організації санітарних управ часів визвольних змагань та радянської відомчої моделі до створення у 2020 році окремого роду сил – Медичних сил Збройних Сил України. Це інституційне перетворення змінило статус медичного забезпечення, вивівши його на рівень стратегічного планування. Нормативний каркас системи спирається на Конституцію, закони «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» та спеціалізоване законодавство, зокрема закон №10343, який запустив процес імплементації стандартів НАТО на рівні клінічних протоколів та вимог до медичних засобів. Важливу роль відіграє Доктрина з медичного забезпечення сил оборони, яка, хоч і не є законом, виконує функцію доктринального орієнтира для гармонізації національної системи з принципами Альянсу.
Детально охарактеризовано функціонування адміністративно-правового механізму, який охоплює суб’єктів управління, правові інструменти та організаційні процедури. Ключовими суб’єктами виступають Міністерство оборони, що формує політику через профільний департамент, та Командування Медичних сил, яке забезпечує практичну реалізацію медичного забезпечення. Процедурний складник включає алгоритми військово-лікарської експертизи, евакуації та надання допомоги на різних рівнях. Окремий акцент зроблено на важливості міжвідомчої взаємодії та фінансово-правових механізмах розрахунків між військовими та цивільними закладами охорони здоров’я, що є основою для інтегрованого використання ресурсів в умовах масових санітарних втрат. Також підкреслено роль контролю – відомчого, парламентського та громадського – як інструменту забезпечення законності та захисту прав військовослужбовців.
Виокремлено п’ять основних тенденцій розвитку сучасних механізмів управління: адаптація до умов війни високої інтенсивності, системна імплементація стандартів НАТО, розбудова єдиного медичного простору України, посилення уваги до реабілітації та ментального здоров’я, а також цифровізація процесів. Констатовано виклики, пов’язані з фрагментарністю нормативної бази та недостатнім фінансуванням. Як перспективні напрями вдосконалення механізму пропонуються систематизація законодавства (потенційна кодифікація), поглиблення інституційної консолідації, розвиток електронної системи охорони здоров’я (eHealth) у військовій сфері та забезпечення прозорості управлінських процесів. Доведено, що нинішній етап є історичним вікном можливостей для створення ефективної, сумісної з НАТО та людиноцентричної системи військової медицини.