Устинські книги кобзарів, Кахтирі та справжність «Велесової книги»: постановка питання

Рассоха, І. (2025). Устинські книги кобзарів, Кахтирі та справжність «Велесової книги»: постановка питання. Українознавство, 4(97), 241-251. https://doi.org/10.17721/2413-7065.4(97).2025.345378

Актуальність. «Старша Едда», «Веди», «Старий Заповіт», «Іліада» – це не тільки світові пам’ятки літератури і духовно-релігійної традиції, вони також є надзвичайно важливими історичними джерелами. У разі визнання справжності «Велесової книги» вона стає з ними в один ряд саме як найдавніша письмова пам’ятка України. Це  значно збагатить джерельну базу щодо ранньої історії й духовних підвалин України.
         Мета – обґрунтування гіпотези, яка природним чином пояснює два критичних питання щодо справжності «Велесової книги»:  1. Навіщо «Велесову книгу» записали і переписували шляхом продряпування на деревʼяних дощечках? 2. Яка соціальна група була здатна і зацікавлена зберігати та переписувати текст явно язичницького змісту в умовах багатовікового панування християнства?
         Висновки. «Велесова книга» зберігалася і активно використовувалася в середовищі корпорації українських сліпих старців-кобзарів, що бере початок безпосередньо від язичницьких волхвів, вона містить низку слів їхньої таємної лебійської мови. Кобзарі зберегли певні традиції таємних язичницьких ритуалів аж до початку ХХ століття. Саме через використання «Велесової книги» сліпими кобзарями її переписували шляхом вирізання літер на дерев’яних дощечках. Вона була частиною бібліотеки священних текстів кобзарів. Такі книги називалися «Кахтирі». Після знищення у 1775 році Запорозької Січі кобзарі за ініціативою свого лідера Гната Рогозянського завчили зміст основних Кахтирів напам’ять, що склало т. зв. Устинські книги їхньої власної таємної усної традиції. Водночас «найдавніші книги було віддано на схов Українцям на великі роки».