Антропологічна парадигма сучасної наукової фантастики

У дисертації осмислена специфіка художнього втілення людини в сучасній науково-фантастичній літературі, установлено основні аспекти антропологічного аналізу науково-фантастичного твору та запропоновано типологію візій людини в науковій фантастиці. Художня фантастика – це особливий різновид творів, заснований на художньому зображенні неможливого як реальності. Фантастика зустрічається не лише в літературі, але й в інших видах мистецтва, зокрема живописі, графіці, скульптурі, кінематографі, архітектурі, коміксі тощо. Важливою ознакою фантастики є фантастичний засновок – художньо-фантастичне припущення, що відрізняє художній світ твору від реальності та структурує його.
Фантастика має давнє коріння. Однак теоретично поняття «фантастичного» осмислене лише в епоху романтизму Шарлем Нодьє. Видатний романтик відстоював право поета на вигадку та полемізував із цього приводу з академічною критикою, яка дотримувалася консервативних позицій класицизму. Для романтичної фантастики характерна «прихована» форма фантастичного, за якої до кінця не зрозуміло, чи розказана історія про неймовірний випадок – «правдива», чи події мають реалістичне пояснення. Письменники не наважувалися суттєво відірватися від реальності, а ті, хто наважувався, зазнавали нищівної критики. Так, Е. Т. А. Гофмана засуджував за надмірне фантазування В. Скотт. Саме «приховану» романтичну форму фантастичного, де читач «вагається» з визначенням природи фантастичних подій, узяв за основу своєї концепції Ц. Тодоров, через що йому довелось вилучити з царини фантастичного наукову фантастику (він називає її «інструментальним чудесним»). Історія фантастики показує, що ефект вагання для поетики фантастики не обов’язковий. Письменник цілком може створювати художній світ, підкреслено відмінний від реальності та цінний насамперед цією відмінністю.
Для художньої фантастики вирішальною є позиція автора в сприйнятті тексту, а не позиція читача. В історії літератури непоодинокі випадки, коли читачі вірили у фантастичні твори (так відбулося з творами «Плутонія» В. Обручева «Правда про те, що трапилося з містером Вальдемаром» Е. По тощо), утім, це не змінювало природи твору. Тож, аби встановити, чи фантастичний той або той твір, треба передусім збагнути позицію автора. Деякі науковці відносять до фантастики міфологічні та релігійні образи, однак для вірян вони не менш реальні, ніж навколишня природа, тобто міф і релігія жодною мірою не фантастика. Фантастичне в найширшому значенні створюється будь-якою ірраціоналізацією мови, але не зумовлюється нею: існування фантастики пов’язане насамперед зі специфікою творчої вигадки і мислення. Водночас його слід відмежувати принаймні від двох категорій – алегорії та поетичної мови. Існують різноманітні класифікації літературної фантастики, зокрема Г. Гуревича, Т. Чернишової, М. Назаренка, О. Стужук та інших. Ми виокремлюємо два основних напрямки в художній фантастиці за природою вимислу: наукову фантастику, фантастичний засновок якої спирається на науково-технічний елемент, та фентезі, засновок якої апелює до надприродного. У кожному з цих різновидів художньої фантастики можна виділити за проблемно-тематичним та поетологічним принципами окремі субжанри, скажімо, у науковій фантастиці – кіберпанк, біопанк, нанопанк, хроноопера тощо.

Ключові слова: наукова фантастика, людина, автоеволюція, природний розвиток, стагнація, деградація, комбінований тип візії змін людини.

Шкуров Є. В. Антропологічна парадигма сучасної наукової фантастики : дис. ... канд. філол. наук : 10.01.06 теорія літератури / Шкуров Євген Владленович. - Київ, 2017. - 230 с.