Лужицькі серби та їх сусіди у X – першій половині XI ст.: військово-політичний аспект відносин

Рудь, М. (2025). Лужицькі серби та їх сусіди у X – першій половині XI ст.: військово-політичний аспект відносин. Етнічна історія народів Європи, (77), 31–36. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.77.04

У статті на основі наративних джерел та спеціальної історичної літератури аналізуються військово-політичні відносини лужицьких сербів з їх сусідами – німцями, поляками і чехами у X – першій половині XI ст. Дослідження спирається на принципи історизму, науковості й авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Зазначається, що особливістю політичної еволюції серболужичан у добу раннього середньовіччя було те, що за апогеєм військової демократії у VII–IX ст. настав час вельми повільного розвитку ранньофеодальних відносин і відсутність сильного племені, здатного очолити централізацію. Вирішальним став зовнішній фактор – відбиття у X – першій половині XI ст. територіально-політичної експансії німецьких, польських та чеських феодалів. Наголошується, що початок німецького «Дранг нах Остен» припадає на період правління першого представника Саксонської династії Генріха І (919–936), походи якого на південне Полаб’я у 928–932 рр. призвели до підкорення серболужицьких племен і обкладення їх даниною. Встановлено, що за часів правління Оттона І (936–973) для більш планомірного завоювання полабо-слов’янських земель і покращення управління ними було створено марки. Підкреслюється, що німецьке панування на південному Полаб’ї Оттон І прагнув зміцнити насильницькою християнізацією, що була тут інструментом політичного впливу і знаряддям поневолення. З’ясовано, що на цьому боротьба за південне Полаб’я не припинилась. У 985 р. Мейсен і інші південно-полабські терени завоював чеський князь Болеслав ІІ. А згодом, після тривалої польсько-німецької війни (1003–1018 рр.) – Лужиці і Мільсько залишились за Польщею. Під владою якої цей регіон перебував до 1031р., коли за мирним договором укладеним Мєшко ІІ територія Лужиці була остаточно передана Німеччині. Доведено, що політика польської і чеської держав у X – першій половині XI ст., подібно німецькому «Дранг нах Остен» привела до згубних наслідків для серболужицьких племен. У той час як мужній опір заельбських слов’ян німецькому «натиску на Схід» сприяв зміцненню сусідніх слов’янських держав, насамперед Польщі.