Психологічні чинники професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії

Миколайчук О. М. Психологічні чинники професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії : дис. ... доктора філософії : 053 Психологія. Київ, 2025. 293 с.

Миколайчук О. М. Психологічні чинники професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії.− Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 “Психологія” (05 – “Соціальні та поведінкові науки”). − Факультет психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дисертаційна робота присвячена комплексному теоретико-емпіричному дослідженню проблеми професійного вигорання військовослужбовців Збройних Сил України в умовах широкомасштабної збройної агресії. Проаналізовано психологічні чинники, що зумовлюють розвиток вигорання, особливості його прояву та динаміку розвитку; запропоновано гіпотетичну модель вигорання у військовослужбовців; емпірично обґрунтовано структурно-функціональну модель профілактики й корекції цього явища, а також розроблено та апробовано психокорекційну програму, спрямовану на запобігання його розвитку та зниження інтенсивності проявів.
Вигорання розглянуто як багатовимірний психологічний феномен, що виникає внаслідок перманентного стресу та емоційного виснаження, супроводжується когнітивними, афективними і поведінковими змінами, які істотно впливають на професійну ефективність військовослужбовців. Встановлено, що в умовах сьогодення чинники професійного вигорання значною мірою детермінуються екстремальними умовами служби, високими фізичними та емоційними навантаженнями, дефіцитом часу для відновлення, загрозою життю або здоров’ю та необхідністю виконання службових обов’язків в умовах бойової невизначеності. Показано кореляції компонентів вигорання з особистісними чинниками, коморбідними станами, компонентами мотиваційної теорії та провиною того, хто вижив.
На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми професійного вигорання виявлено глибокі культурно-історичні ремінісценції та різні концептуальні підходи до вивчення цього феномена. Огляд літератури показав, що ознаки, схожі на вигорання (емоційне виснаження, соціальна ізоляція, апатія, втрата мотивації), описано ще в давніх історичних джерелах і художніх текстах. Сучасна наука інтерпретує вигорання у межах як процесуального (в контексті динамічного процесу, перебіг якого відбувається в кілька стадій), так і результативного підходу (як наслідок або стійкий стан хронічного психоемоційного виснаження, що залишається незмінним у часі). Загальноприйнятими компонентами синдрому вважають емоційне виснаження, деперсоналізацію, зниження професійної ефективності, але попри значний обсяг емпіричних даних, професійне вигорання не визнано як окрему нозологічну одиницю, а у Міжнародній статистичній класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я (МКХ-10) його кодифіковано як професійний фактор (Z.73.0 – “виснаження”). Виявлено також феномени, близькі за змістом або протилежні до вигорання: “boreout” (виснаження від нудьги та недостатнього навантаження), “rustout” (вигорання через монотонність роботи) та “wearout” (виснаження через надмірні професійні виклики).
Здійснено компаративний аналіз міжнародного досвіду вивчення феномену професійного вигорання серед військовослужбовців збройних сил країн-членів НАТО та інших держав-партнерів. Систематизація отриманих даних показала значну розповсюдженість досліджуваного синдрому серед цієї категорії осіб, зокрема у учасників бойових дій. Виявлено необхідність використання валідного психометричного інструментарію, включно з адаптованими діагностичними методиками, та впровадження ефективних психопрофілактичних заходів, що враховують специфіку служби в умовах інтенсивного бойового навантаження.
На основі аналізу сучасних теоретичних моделей розроблено гіпотетичну модель вигорання військовослужбовців Збройних Сил України, що містить фізіологічні, психоемоційні та соціальні складові. Визначено, що розвиток вигорання залежить від низки предикторів (хронічного фізичного та емоційного перенапруження, впливу бойового стресу, недостатньої соціальної підтримки, особистого мотиваційного профілю) та модераторів (особистісних характеристик, адаптивних стратегій подолання стресу, рівня психологічної підготовленості). Встановлено, що військово-професійна діяльність в умовах широкомасштабної збройної агресії посилює негативні наслідки вигорання через хронічне порушення базових фізіологічних потреб (сну, харчування) та постійну загрозу життю.
У констатувальній частині експериментального дослідження з визначення психологічних чинників професійного вигорання брали участь 666 військовослужбовців різного віку, військових звань та спеціальностей, включно із представниками Повітряних Сил, Сухопутних військ та курсантів вищих військових навчальних закладів. Встановлено, що рівень вигорання варіюється залежно від особистісних, мотиваційних та психофізіологічних чинників. У ході емпіричного дослідження отримано такі результати: високий рівень виявлено у 23,4% респондентів (характеризується критичним психоемоційним виснаженням, когнітивними порушеннями, зниженням швидкості обробки інформації, професійної ефективності та адаптаційного потенціалу у стресових ситуаціях); середній рівень – у 45,1% учасників дослідження (супроводжується тимчасовим збереженням загальної професійної ефективності за умови додаткової зовнішньої підтримки, з подальшим поступовим зниженням рівня мотивації та стресостійкості); низький рівень виявлено у 31,5% респондентів (відображає високу психологічну стійкість, стабільний когнітивний функціонал та збереження мотивації до службової діяльності). Проведено кореляційний аналіз взаємозв’язку рівня вигорання з психологічними особливостями військовослужбовців. Встановлено, що рівень вигорання має статистично значущі прямі кореляційні зв’язки з високим рівнем тривожності (r = 0,684, p < 0,001) та відчуттям особистісної неефективності (r = 0,579, p < 0,001), а також зворотній зв’язок із показниками стресостійкості (r = −0,712, p < 0,001).
На основі отриманих результатів розроблено структурно-функціональну модель профілактики професійного вигорання, що базується на принципах діяльнісного та системного підходів. Модель містить чотири взаємопов’язані блоки: цільовий (визначає загальні напрями профілактики вигорання); діагностичний (включає комплексний психометричний інструментарій для оцінювання рівня вигорання); змістовий (містить програму психологічної корекції та превенції); результативний (оцінює ефективність застосованих заходів).
Розроблена психокорекційна програма інтегрує діагностичний (визначення рівня вигорання на основі стандартизованих психометричних методик), корекційний (застосування когнітивно-поведінкових технік, арт-терапії, біосугестивної терапії, психоедукації тощо) та превентивний (формування навичок стресостійкості, саморегуляції, адаптивних копінг-стратегій) компоненти. Програма складається з п’яти тренінгових сесій, спрямованих на розвиток навичок саморегуляції, емоційної гнучкості, подолання наслідків бойового стресу та підвищення психологічної стійкості.
Емпірична верифікація програми підтвердила її ефективність у зниженні рівня вигорання серед військовослужбовців. У експериментальній групі (n = 40) виявлено статистично значуще зменшення проявів професійного вигорання за шкалами “Опитувальника для вимірювання вигорання (Burnout Assessment Tool); версії пов’язаної з роботою” (t (39) = 11,157, p < 0,001, d = 1,76) та “Опитувальника професійного вигорання (Maslach Burnout Inventory)” (t (39) = 9,443, p < 0,001, d = 1,49). Найбільш істотні позитивні зміни відбулися за показниками виснаження (t (39) = 7,141, p < 0,001, d = 1,13), відчуження (t (39) = 6,652, p < 0,001, d = 1,05) та деперсоналізації (t (39) = 5,706, p < 0,001, d = 0,90). Додатково зафіксовано зниження рівня психологічних (t (39) = 4,558, p < 0,001, d = 0,72) та психосоматичних скарг (t (39) = 3,485, p < 0,001, d = 0,55), що підтверджує позитивний вплив програми на фізичне і психічне здоров’я військовослужбовців, розвиток глибших навичок саморефлексії та сублімації, які сприяють зниженню психоемоційного напруження як своєрідного індуктора вигорання. Натомість у контрольній групі (n = 40) спостерігалося статистично значуще погіршення показників вигорання за Опитувальниками ВАТ (t (39) = −6,648, p < 0,001, d = −1,05) та МВІ (t (39) = −3,570, p < 0,001, d = −0,56), що додатково підтверджує ефективність впровадженої програми.
Розроблено комплекс практичних рекомендацій, спрямованих на профілактику та корекцію проявів професійного вигорання у військовослужбовців. Запропоновано підходи, що поєднують психологічні, організаційні і освітні заходи та враховують специфіку військової діяльності в умовах підвищеного стресового навантаження. Обґрунтовано методичні рекомендації щодо впровадження програми профілактики вигорання, яка може застосовуватися у військових частинах, реабілітаційних центрах та військово-навчальних закладах з урахуванням їхніх завдань і контингенту особового складу. Програма передбачає поступове формування навичок стресостійкості, розвиток внутрішніх ресурсів саморегуляції та створення умов для підтримки психоемоційної рівноваги військовослужбовців.
Отримані результати дослідження мають прикладне значення для оптимізації системи психологічної підготовки у Збройних Силах, підвищення рівня злагодженості та боєздатності підрозділів, а також для вдосконалення практики психологічного забезпечення військовослужбовців. Запропоновані рекомендації можуть слугувати підґрунтям для подальшої розробки цільових програм підтримки психічного здоров’я військових у різних умовах служби та підготовки. Практичне впровадження науково обґрунтованих заходів сприятиме зниженню ризиків професійного виснаження, збереженню працездатності та психологічної стабільності особового складу, що є необхідною умовою ефективного виконання завдань за призначенням військовослужбовцями Збройних Сил України.