Образ небесних світил у творчості Тараса Шевченка

Плечко, А. (2024). Образ небесних світил у творчості Тараса Шевченка. Шевченкознавчі студії, (1(27)), 89–105. https://doi.org/10.17721/2410-4094.2024.1(27).2/89-105

Вступ. У статті представлено погляд автора на символізм образів небесних світил у творчості Тараса Шевченка, узагальнено матеріали попередніх досліджень про образ природи у творчості Т. Шевченка. Природні пейзажі в поезіях Т. Г. Шевченка досліджувалися багатьма науковцями: М. Сумцовим, В. Городецькою, Л. Задорожною, А. Калинчук, В. Кононенком тощо. Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що тема символів сонця, місяця та зірок у поезіях Шевченка ще не достатньо розкрита.
Методи. У процеси дослідження використано метод суцільної вибірки (пошук фраз із поезій Т. Шевченка), метод аналізу (критичний аналіз конкретних віршів та визначення концепції дослідження); метод системного опису, який складається з таких прийомів, як порівняння, узагальнення, систематизація, класифікація аналізованого матеріалу, інтерпретація.
Результати. У поезіях «Кобзаря» найчастіше зустрічається образ сонця – 127 разів. Лексема «місяць» у «Кобзарі» вжита 27 разів, «місяченьку» – 1 раз, лексема «зоря» у відмінковій парадигмі фіксовано 30 разів, «зіронька» – 6 разів, «зірниця» – 3 рази та 1 раз – лексема «зірки». У Шевченковому «Кобзарі» образ сонця присутній у 36 віршах. В окремих поезіях образ сонця повторюється неодноразово: у поемі Гайдамаки – 14 разів, «Катерина» – 11 разів, «На вічну пам'ять Котляревському» – 6 разів, у поемі «Марія» – 5 разів. З аналізу Шевченкових поезій констатуємо, що сонце – персоніфіковане небесне світило, яке виступає символом правди, тепла, святості, світла та сяяння, а також негативної енергії, яка усе палить, несе смерть. Друге місце по частотності вживання у творах Шевченка займає образ зірки, зорі. Цей образ зустрічається у 25 поезіях, у поемах «Гайдамаки» та «Княжна» образ зорі згадується по 6 разів, у поемі «Невольник» – 4 рази, «Неофітах» – 3 рази. У творах Шевченка зірка – одухотворене небесне світило, яке виступає символом сяяння, дороговказу, руху, радості, є співрозмовником самотньої людини, сестра місяця, зірки – дівочі очі. Місяць у творах Шевченка зустрічається в 12 поезіях, зокрема у поемі «Гайдамаки» – 6 разів , у поемі «Причинна» образ нічного світла фіксовано 4 рази, у поемі «Сон» – 3 рази. У поезіях Шевченка місяць – персоніфіковане небесне світило, яке є мовчазним свідком вечірніх та нічних подій, джерелом світла та сяяння, умовою для ворожінь, символом руху та динамічних дій.
Висновки. Проаналізувавши образи небесних світил в поезіях «Кобзаря», можемо зробити такі висновки: демінутивні назви у звертаннях до небесних світил у віршах Шевченка вказують на їх особливе пошанування (Місяченьку!/ Наш голубоньку! Моя ти зоренько святая! Святеє сонечко з  ійшло). Сонце, зорі та місяць у Шевченкових творах обʼєднані символом одухотвореності, світла та сяяння, в основному це позитивні образи. У Шевченка сонце також є символом негативної енергії, яка усе палить та несе смерть.