СПОРТИВНА І КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ: РОЗМЕЖУВАННЯ ТА САМОСТІЙНІСТЬ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
31 грудня 2025 р.
Автор(и) :
ГРИШУК, Роман
Мова основного тексту :
Англійська
eKNUTSHIR URL :
Журнал :
Том :
61
Випуск :
2
ISSN :
1728-2292
Початкова сторінка :
108
Кінцева сторінка :
112
Цитування :
[APA 7] ГРИШУК, Р. (2025). SPORTS AND CULTURAL DIPLOMACY: DISTINCTION AND INDEPENDENCE IN FOREIGN POLICY. Вісник: Міжнародні відносини, 61(2), 108–112. https://doi.org/10.17721/1728-2292.2025/2-61/108-112
[ДСТУ] ГРИШУК Р. SPORTS AND CULTURAL DIPLOMACY: DISTINCTION AND INDEPENDENCE IN FOREIGN POLICY. Вісник: Міжнародні відносини. 2025. Vol. 61, no. 2. P. 108—112. DOI: 10.17721/1728-2292.2025/2-61/108-112 (date of access: 25.07.2026).
Передумови. Зростаючий вплив комунікаційних технологій і глобальних подій посилює роль спортивної дипломатії як інструмента зовнішньої політики. Водночас науковці продовжують відносити її до культурної чи публічної дипломатії. Така двозначність випливає з широкого визначення «м’якої сили», у межах якого культура і спорт слугують механізмами приваблення та впливу. Основне питання полягає в тому, чи функціонує спортивна дипломатія як допоміжний, чи самостійний інструмент.
Мета. Це дослідження має на меті визначити межі між публічною, культурною та спортивною дипломатією, пояснити причини недооцінки останньої та підкреслити, що інституціоналізація дає змогу спортивній дипломатії діяти як самостійний інструмент зовнішньої політики.
Методи. У роботі поєднано політичний, порівняльний і контент-аналіз із методом конкретизації. Ці підходи дозволяють дослідити зв’язки з «м’якою силою», порівняти їх середовища, акторів і засоби, а також розглянути практичні приклади країн Франції, Катару, Саудівської Аравії та Австралії.
Результати. Результати свідчать, що «м’яка сила» формує загальну рамку для публічної, культурної та спортивної дипломатії, проте кожна з них діє в окремому середовищі. Культурна дипломатія функціонує у символічно-нормативному просторі, що формується обміном ідеями та цінностями, тоді як спортивна дипломатія розгортається у змагально-перформативному середовищі, визначеному подіями, спортивними мережами та масовою аудиторією. Її пізня інституціоналізація й складність у вимірюванні результатів пояснюють її маргіналізацію. Втім, сучасні приклади свідчать про зміни. Французька модель демонструє, як культурна дипломатія посилила вплив завдяки інституціоналізації. Подібна тенденція простежується у спортивній дипломатії: Катар і Саудівська Аравія використовують державні заходи та турніри для зміцнення міжнародної репутації. Стратегія «Sports Diplomacy 2030» в Австралії є переконливим прикладом того, як країна може застосовувати спорт як стратегічний дипломатичний інструмент.
Висновки. Спортивну дипломатію не слід розглядати лише як підкатегорію інших видів дипломатії, вона заслуговує на незалежний статус. Її особливе середовище, специфічні актори та інструменти підтверджують її відмінність від інших типів дипломатії. За умови інституційної підтримки, фінансування та стратегічного бачення вона постає як ефективний самостійний інструмент зовнішньої політики.
Ключові слова: Спортивна дипломатія. культурна дипломатія, публічна дипломатія, м’яка сила, зовіншня політика, культура, спорт.
Мета. Це дослідження має на меті визначити межі між публічною, культурною та спортивною дипломатією, пояснити причини недооцінки останньої та підкреслити, що інституціоналізація дає змогу спортивній дипломатії діяти як самостійний інструмент зовнішньої політики.
Методи. У роботі поєднано політичний, порівняльний і контент-аналіз із методом конкретизації. Ці підходи дозволяють дослідити зв’язки з «м’якою силою», порівняти їх середовища, акторів і засоби, а також розглянути практичні приклади країн Франції, Катару, Саудівської Аравії та Австралії.
Результати. Результати свідчать, що «м’яка сила» формує загальну рамку для публічної, культурної та спортивної дипломатії, проте кожна з них діє в окремому середовищі. Культурна дипломатія функціонує у символічно-нормативному просторі, що формується обміном ідеями та цінностями, тоді як спортивна дипломатія розгортається у змагально-перформативному середовищі, визначеному подіями, спортивними мережами та масовою аудиторією. Її пізня інституціоналізація й складність у вимірюванні результатів пояснюють її маргіналізацію. Втім, сучасні приклади свідчать про зміни. Французька модель демонструє, як культурна дипломатія посилила вплив завдяки інституціоналізації. Подібна тенденція простежується у спортивній дипломатії: Катар і Саудівська Аравія використовують державні заходи та турніри для зміцнення міжнародної репутації. Стратегія «Sports Diplomacy 2030» в Австралії є переконливим прикладом того, як країна може застосовувати спорт як стратегічний дипломатичний інструмент.
Висновки. Спортивну дипломатію не слід розглядати лише як підкатегорію інших видів дипломатії, вона заслуговує на незалежний статус. Її особливе середовище, специфічні актори та інструменти підтверджують її відмінність від інших типів дипломатії. За умови інституційної підтримки, фінансування та стратегічного бачення вона постає як ефективний самостійний інструмент зовнішньої політики.
Ключові слова: Спортивна дипломатія. культурна дипломатія, публічна дипломатія, м’яка сила, зовіншня політика, культура, спорт.
Ключові слова :
Sports diplomacy cultural diplomacy public diplomacy soft power foreign policy culture sports. Sports diplomacy cultural diplomacy public diplomacy soft power foreign policy culture sports. Спортивна дипломатія. культурна дипломатія публічна дипломатія м’яка сила зовіншня політика культура спорт. Спортивна дипломатія. культурна дипломатія публічна дипломатія м’яка сила зовіншня політика культура спорт.
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
221.24 KB
Контрольна сума :
(MD5):6b94c9c8ac519e13a11aea63590b202d