Відновлювальні способи захисту трудових прав в Україні

Дисертація є комплексним дослідженням проблематики відновлювальних способів захисту трудових прав в України. В дисертації досліджується поняття захисту права та його зв’язок із ключовими концепціями суб’єктивного права, на підставі чого виділяються цілі захисту права. В дослідженні наводиться розуміння поняття відновлювальних способів захисту трудових прав, їх властивостей та видів. На основі дослідження законодавства, доктрини та правозастосовної практики автором виділяються та описуються конкретні відновлювальні способи захисту трудових прав, їх властивості, особливості та проблеми застосування.
В дисертації показується, що розуміння поняття захисту права істотною мірою залежить від обраної концепції суб’єктивного права. З точки зору поділу правовідносин на регулятивні та охоронні захист здійснюється в межах окремих охоронних (захисних) правовідносин, для яких характерна можливість примусу (на відміну від правовідносин регулятивних). Такий підхід до захисту в теоретичному плані дозволяє сформулювати багато цілей захисту, зокрема відновлення права, вплив на порушення, усунення порушення, відновлення правовідносин, що існували до порушення, відновлення становища тощо. Якщо притримуватись інших концепцій суб’єктивного права, а саме якщо властивість примусовості не відокремлювати від самого суб’єктивного права, то захист можна тлумачити як окремий етап розвитку суб’єктивного права. Ціль захисту, при такому підході, полягає в реалізації суб’єктивного права на етапі після його порушення.
В роботі обґрунтовується, що відновлювальні способи захисту трудових прав – це такі способи захисту трудових прав, які спрямовані на усунення наслідків порушення шляхом відновлення трудового правовідношення чи відновлення фактичного становища. Відновлювальні способи захисту мають ретроспективний характер, адже спрямовані на відновлення минулого об’єкта (становища). При цьому об’єкт, на який може бути спрямований відновлювальний спосіб захисту, може бути формальним (в разі відновлення правового становища) або фактичним (в разі відновлення фактичного становища). Конкретні вимоги, в яких втілюється відновлення становища, яке існувало до порушення, можуть передбачати відновлення, як фактичного, так і юридичного становища. Автор робить висновок, що відновлювальні способи захисту не є універсальними, тобто не можуть застосовуватись у при будь-якому порушенні суб’єктивного трудового права.
В дисертації досліджується концепт restitutio in integrum в контексті практики Європейського суду з прав людини. Зазначається, що підхід Європейського суду з прав людини щодо забезпечення restitutio in integrum може слугувати в якості орієнтиру при застосуванні відновлювальних способів захисту. На основі дослідження практики Європейського суду з прав людини автор приходить до висновку, що restitutio in integrum уособлює вимогу цілковитого усунення наслідків порушення. Європейський суд з прав людини, здійснюючи оцінку та кваліфікацію впливу порушення на потерпілу особу (працівника або службовця), враховує широкий перелік негативних наслідків порушення, виходячи із особливостей конкретної ситуації. Наслідки, які беруться Європейським судом з прав людини до уваги для досягнення restitutio in integrum (в контексті захисту працівника або службовця), не обмежуються втратою доходу, а охоплюють широке коло економічних, соціальних, психологічних наслідків порушення прав працівника або службовця.
Автор виділяє два способи захисту, які відносяться до відновлювальних способів захисту трудових прав, а саме: відновлення становища, яке існувало до порушення, та примусове виконання обов’язку в натурі. Відновлення становища, яке існувало до порушення, в трудовому праві – це такий трудо-правовий спосіб захисту, який спрямований на відновлення правового або фактичного становища потерпілої особи (особи, чиє право було порушене) і передбачає повернення у те правове або юридичне становище, яке існувало до порушення. Автором, при цьому, зауважується, що реалізація цього способу захисту, всупереч його спрямованості, не забезпечує реального відновлення фактичного становища, що існувало до порушення. При застосуванні цього способу захисту може йтись лише про забезпечення деяких істотні умови становища, яке було б, якби не було вчинене порушення. Водночас, конкретне визначення того, які умови є істотними, складає правозастосовну проблему та повинно вирішуватись в кожному випадку окремо.
Як один із найбільш соціально значимих та часто застосовуваних засобів захисту, в якому втілюється відновлення становища, яке існувало до порушення, в дисертації розглядається поновлення на роботі протиправно звільненого працівника. Ціль поновлення на роботі полягає в наданні тієї ж роботи, яку працівник виконував до протиправного звільнення, та відновлення договірного зв’язку між сторонами з тими самими характеристиками, які існували до порушення. В цьому плані автор зауважує, що поновлення на роботі спрямоване на відновлення як юридичного становища, так і фактичного становища. В дисертації розглядаються практичні аргументи щодо доцільності або недоцільності застосування поновлення на роботі як засобу захисту в разі протиправного звільнення. Автор робить висновок, що в науковій літературі відсутня єдина позиція стосовно доцільності або недоцільності застосування цього засобу захисту. В роботі підкреслюється, що за трудовим законодавством України поновлення на роботі є, як правило, єдиним засобом захисту, доступним працівнику в разі протиправного звільнення. Водночас, реалізація поновлення на роботі супроводжується низкою теоретичних та практичних проблем, характерних для відновлювальних способів захисту. Передусім, йдеться про складність забезпечити фактичний допуск працівника до роботи, а також встановити момент або критерій, згідно з яким працівника можна вважати поновленим. З огляду на вказані проблеми правозастосування автор пропонує, що поновлення на роботі не повинно бути єдиним доступним працівнику засобом захисту від неправомірного звільнення.
В дослідженні обґрунтовується, що другим відновлювальним способом захисту трудових прав є примусове виконання обов’язку в натурі. Відзначається, що проблематика цього способу захисту мало розроблена в науці трудового права. Аналізуючи доктринальні підходи, автор робить висновок, що примусове виконання обов’язку в натурі слід розглядати як спосіб захисту, який полягає в примусі зобов’язаної особи до виконання її (як правило, договірного) обов’язку. В теоретичному плані, цей спосіб захисту неодмінно супроводжується вторгненням в сферу особистої свободи особи. В дисертації доводиться, що примусове виконання обов’язку в натурі не здатне повністю задовольнити нормативний інтерес управненої сторони у належному виконанні. Натомість, цей спосіб захисту спрямований на задоволення індивідуальних інтересів (бажань) управненої сторони, які та мала у дії зобов'язаної сторони. Автором також досліджуються питання допустимості примусового виконання обов’язку в натурі. На основі дослідження іноземного законодавства, робиться висновок, що іноземні правопорядки, як правило, в тій чи іншій мірі допускають примусове виконання обов’язку в натурі. В дисертації обґрунтовується, що примусове виконання обов’язку в натурі може мати застосування у сфері трудового права (за умови, що правопорядок в принципі допускає такий спосіб захисту). При цьому, наголошується, що примусове виконання обов’язку в натурі в жодному разі не може бути єдиним наявним в особи способом захисту. Розглядаючи межі допустимості цього способу захисту, автор робить висновок, що примусове виконання в натурі не повинно визнаватись по відношенню до працівника, адже це передбачатиме надмірне вторгнення у сферу особистої свободи працівника (передусім, це стосується обов’язку виконувати трудову функцію). Водночас, зазначається, що цей спосіб захисту можливо застосовувати по відношенню до роботодавця, зокрема до таких обов’язків як обов’язок роботодавця надавати роботу працівнику, обов’язок роботодавця забезпечити належні умови праці тощо.

Мидель А. М. Відновлювальні способи захисту трудових прав в Україні : дис. ... доктора філософії : 081 Право / наук. кер. С. Я. Вавженчук. Київ, 2024. 190 с.