Параметри
Правове регулювання заохочень державних службовців
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
22 квітня 2026 р.
Автор(и) :
Пивоваров, Олександр Володимирович
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
Пивоваров О. В. Правове регулювання заохочень державних службовців : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 210 с.
Пивоваров О.В. Правове регулювання заохочень державних службовців. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). – Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу правового регулювання заохочень державних службовців. В дисертації розкрито теоретико-методологічні засади заохочення державних службовців в системі трудо-правових методів забезпечення службової дисципліни, досліджено підстави та порядок застосування заохочень, а також визначено концептуальні засади вдосконалення правового регулювання заохочень державних службовців.
В дисертації наголошується, що заохочення державних службовців, яке має вагоме мотиваційне значення, набуває особливої актуальності в умовах формування професійної та високоефективної державної служби. Заохочення розглянуто як позитивний інструмент забезпечення трудової дисципліни, що спрямований на підвищення зацікавленості працівника в ефективному виконанні трудової функції та покладених на нього професійних обов’язків. Встановлено, що заохочення державних службовців – це позитивний інструмент службової дисципліни, що застосовується роботодавцем за бездоганне виконання трудової функції та особливі заслуги і полягає у наданні працівнику засобів матеріального та морального стимулювання. Заохочення, що застосовуються до державних службовців характеризується рядом ознак, серед яких виокремлено: поєднання загального та спеціального правового регулювання; виключно індивідуальний характер; загальний мотиваційний, двосторонній та соціальний характер; дотримання спеціально-трудової процедури застосування заохочення.
Зроблено висновок, що застосування заохочень до державних службовців базується на самостійних принципах, серед яких виокремлено принципи: законності; обґрунтованості; соціальної справедливості; добровільності; індивідуалізації (складовими частинами вказаного принципу є засади персоніфікації та персоналізації); відкритості; принцип багатоманітності; надання рівних можливостей.
Особливу увагу приділено нормативно-правовому регулюванню заохочень державних службовців. Доведено, що нормативно-правове регулювання застосування заохочень до державних службовців характеризується такими ознаками як: персоніфікованість, що полягає у застосуванні конкретного різновиду заохочення до конкретного державного службовця, з урахування показників його діяльності та результативності; диференційованість правового регулювання, що зводиться до нормативного закріплення різних видів заходів заохочення; а також окреслення спеціальних правил їх застосування не лише у загальному трудовому законодавстві – КЗпП України, але і у профільному законі – Законі України «Про державну службу». Нормативно-правове регулювання заохочень до державних службовців регулюється КЗпП України та законом України «Про державну службу». При цьому, КЗпП України встановлюється загальний порядок застосування заохочень, а також їх різновиди, а законом визначено особливості застосування заохочень саме до такої категорії працівників як державні службовці. Законодавством України визначається цілісна система заохочувальних заходів, що може бути застосована до державних службовців як заходи стимулювання трудової дисципліни. Серед таких виділено заходи матеріального та морального заохочення. Окрему увагу приділено доктринальним підходам щодо виділення інших видів заохочення державних службовців в системі трудо-правових методів забезпечення службової дисципліни. Запропоновано просування по службі, професійне навчання державного службовця, а також надання службового житла розглядати як
самостійні непоіменовані різновиди заохочень державних службовців. Аргументовано доведено, що творчі відпустки та забезпечення психологічно комфортних умов праці не можуть характеризуватися як різновиди заохочень.
Висловлюється думка, що встановлена законодавством України система матеріального та морального заохочення є недостатньо ефективною задля мотивації державних службовців до результативного виконання трудової функції та покладених посадових обов’язків. З огляду на вказане було проаналізовано міжнародні стандарти та зарубіжний досвід правового регулювання заохочень державних службовців, а саме: підстави, порядок та види заохочень, що застосовуються до державних службовців. За результатами проведеного дослідження запропоновано шляхи впровадження позитивного досвіду зарубіжних країн до національної правової системи. Необхідність узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами обумовлюється також і тим, що реформа державної служби визначена однією із пріоритетних реформ, що має бути проведена в Україні у рамках євроінтеграційного курсу. Пріоритетними напрямками було визначено: 1) нормативне закріплення чітких та зрозумілих підстав застосування заохочень до державних службовців, що були б позбавлені оціночних суджень, а також можливості одноособового вирішення питання про надання заохочення; 2) нормативне визначення чіткої, прозорої та зрозумілої системи оцінювання, зокрема, з метою надання заохочень; 3) розширення закріпленої у законодавстві системи заохочень державних службовців, зокрема ст. 53 Закону України «Про державну службу».
Недоліком правового регулювання заохочень державних службовців в Україні визнано використання оціночних категорій при визначенні підстав застосування заохочень зокрема, крізь призму «ефективності та бездоганності державної служби». При цьому, в жодному нормативно-правовому акті не визначено, що слід розуміти під ефективною та бездоганною державною службою. Запропоновано підставою застосування заохочення до державного
службовця розглядати заслугу, що має особливу структуру (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона).
Суттєвим недоліком правового регулювання заохочень державних службовців в Україні також визначено відсутність правового регулювання процедури заохочувального провадження, хоча очевидним є те, що застосування заохочення до державного службовця не є одномоментним явищем. З огляду на зазначене запропоновано визначення заохочувального провадження, а також встановлено його ключові етапи.
Ключові слова: трудові відносини, працівник, трудова дисципліна, службова дисципліна, заохочення, державний службовець, матеріальне заохочення, моральне заохочення, заходи стимулювання.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). – Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу правового регулювання заохочень державних службовців. В дисертації розкрито теоретико-методологічні засади заохочення державних службовців в системі трудо-правових методів забезпечення службової дисципліни, досліджено підстави та порядок застосування заохочень, а також визначено концептуальні засади вдосконалення правового регулювання заохочень державних службовців.
В дисертації наголошується, що заохочення державних службовців, яке має вагоме мотиваційне значення, набуває особливої актуальності в умовах формування професійної та високоефективної державної служби. Заохочення розглянуто як позитивний інструмент забезпечення трудової дисципліни, що спрямований на підвищення зацікавленості працівника в ефективному виконанні трудової функції та покладених на нього професійних обов’язків. Встановлено, що заохочення державних службовців – це позитивний інструмент службової дисципліни, що застосовується роботодавцем за бездоганне виконання трудової функції та особливі заслуги і полягає у наданні працівнику засобів матеріального та морального стимулювання. Заохочення, що застосовуються до державних службовців характеризується рядом ознак, серед яких виокремлено: поєднання загального та спеціального правового регулювання; виключно індивідуальний характер; загальний мотиваційний, двосторонній та соціальний характер; дотримання спеціально-трудової процедури застосування заохочення.
Зроблено висновок, що застосування заохочень до державних службовців базується на самостійних принципах, серед яких виокремлено принципи: законності; обґрунтованості; соціальної справедливості; добровільності; індивідуалізації (складовими частинами вказаного принципу є засади персоніфікації та персоналізації); відкритості; принцип багатоманітності; надання рівних можливостей.
Особливу увагу приділено нормативно-правовому регулюванню заохочень державних службовців. Доведено, що нормативно-правове регулювання застосування заохочень до державних службовців характеризується такими ознаками як: персоніфікованість, що полягає у застосуванні конкретного різновиду заохочення до конкретного державного службовця, з урахування показників його діяльності та результативності; диференційованість правового регулювання, що зводиться до нормативного закріплення різних видів заходів заохочення; а також окреслення спеціальних правил їх застосування не лише у загальному трудовому законодавстві – КЗпП України, але і у профільному законі – Законі України «Про державну службу». Нормативно-правове регулювання заохочень до державних службовців регулюється КЗпП України та законом України «Про державну службу». При цьому, КЗпП України встановлюється загальний порядок застосування заохочень, а також їх різновиди, а законом визначено особливості застосування заохочень саме до такої категорії працівників як державні службовці. Законодавством України визначається цілісна система заохочувальних заходів, що може бути застосована до державних службовців як заходи стимулювання трудової дисципліни. Серед таких виділено заходи матеріального та морального заохочення. Окрему увагу приділено доктринальним підходам щодо виділення інших видів заохочення державних службовців в системі трудо-правових методів забезпечення службової дисципліни. Запропоновано просування по службі, професійне навчання державного службовця, а також надання службового житла розглядати як
самостійні непоіменовані різновиди заохочень державних службовців. Аргументовано доведено, що творчі відпустки та забезпечення психологічно комфортних умов праці не можуть характеризуватися як різновиди заохочень.
Висловлюється думка, що встановлена законодавством України система матеріального та морального заохочення є недостатньо ефективною задля мотивації державних службовців до результативного виконання трудової функції та покладених посадових обов’язків. З огляду на вказане було проаналізовано міжнародні стандарти та зарубіжний досвід правового регулювання заохочень державних службовців, а саме: підстави, порядок та види заохочень, що застосовуються до державних службовців. За результатами проведеного дослідження запропоновано шляхи впровадження позитивного досвіду зарубіжних країн до національної правової системи. Необхідність узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами обумовлюється також і тим, що реформа державної служби визначена однією із пріоритетних реформ, що має бути проведена в Україні у рамках євроінтеграційного курсу. Пріоритетними напрямками було визначено: 1) нормативне закріплення чітких та зрозумілих підстав застосування заохочень до державних службовців, що були б позбавлені оціночних суджень, а також можливості одноособового вирішення питання про надання заохочення; 2) нормативне визначення чіткої, прозорої та зрозумілої системи оцінювання, зокрема, з метою надання заохочень; 3) розширення закріпленої у законодавстві системи заохочень державних службовців, зокрема ст. 53 Закону України «Про державну службу».
Недоліком правового регулювання заохочень державних службовців в Україні визнано використання оціночних категорій при визначенні підстав застосування заохочень зокрема, крізь призму «ефективності та бездоганності державної служби». При цьому, в жодному нормативно-правовому акті не визначено, що слід розуміти під ефективною та бездоганною державною службою. Запропоновано підставою застосування заохочення до державного
службовця розглядати заслугу, що має особливу структуру (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона).
Суттєвим недоліком правового регулювання заохочень державних службовців в Україні також визначено відсутність правового регулювання процедури заохочувального провадження, хоча очевидним є те, що застосування заохочення до державного службовця не є одномоментним явищем. З огляду на зазначене запропоновано визначення заохочувального провадження, а також встановлено його ключові етапи.
Ключові слова: трудові відносини, працівник, трудова дисципліна, службова дисципліна, заохочення, державний службовець, матеріальне заохочення, моральне заохочення, заходи стимулювання.
Ключові слова :
Галузі знань та спеціальності :
081 Право
Тип зібрання :
Publication
Файл(и) :
Ескіз недоступний
Формат
Adobe PDF
Розмір :
1.1 MB
Контрольна сума:
(MD5):5ea42bbaad6236e658991402103a0204
Ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons CC BY-NC-ND