ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА У ВИМІРІ МЕХАНІЗМІ В ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Pashkovskyi (Пашковський Вячеслав Францович), V. (2021). HUMANITARIAN POLICY IN THE DIMENSION OF MECHANISMS ENSURING INFORMATION SECURITY OF UKRAINE. Політологічний вісник(86), 190–209. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2021.86.190-209

Гуманітарна політика розглядається як об’єктивний напрям загальнонаціональної безпекової політики, що охоплює значне коло її напрямів, включаючи, насамперед, інформаційну. Загальновизнаною позицією є те, що саме гуманітарна сфера, пов’язана з національними тенденціями українського суспільства, стала об’єктом найбільш жорсткого й масованого інформаційно-пропагандистського наступу Росії з метою послаблення України європейських перспектив, застосовуючи тактику гібридної війни. З’ясовано, що гібридна війна є сукупністю здебільшого двох фронтових площин — збройної, тобто безпосередні військові дії РФ, що спрямовані на ліквідацію української державності чи захоплення окремих її територій, і ряд інших форматів — культурний, демографічний, економічний, політичний, інформаційний та ін. Гуманітарна агресія є менш помітною, однак вона переслідує чітку мету — ліквідацію нашої національної і громадянської ідентичності. Об’єкти, по яким завдаються удари на гуманітарному фронті, повинні бути знищені не фізично, а морально. Гуманітарний удар — це удар не по об’єктах, а по ціннісних підставах належності до українського.Обгрунтовано, що в аспекті проблем, що набули розгляду у вимірі організаційно-функціональних механізмів інформаційної безпеки України, — гуманітарна політика, здатна через мовно-освітні та культурно-виховні аспекти — як підѓрунтя національної свідомості громадян — виступити стримуючим фактором щодо інформаційної агресії. В роботі визначено позитивні кроки держави і громадянського суспільства у сфері гуманітарної політики поряд з проблемними аспектами, серед яких: відсутність державної програми сприяння опануванню державної мови відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; відсутність цілісного підходу до національно-орієнтованої культурної політики; відчутна роз’єднаність національно-патріотичного виховного процесу з освітньою (суспільно-політичною, історичною) підготовкою молоді, громадськості.